Посестри. Часопис №217 / Докази неіснування

Почався вересень в вівторок чи в четвер,

коли вологою ганчіркою я стер

сліди вечері. Й винні краплі зі стола,

пролиті спільно в день, коли ти тут була.

 

Ніхто до мене після того не прийшов,

і марно доказ існування мого знов

хоча б єдиний та вагомий відшукати,

метаморфозу цю помножують свічада:

 

ведуть від видимого у прозоре стрімко.

На крок чи два моя тінь спізнюється тут,

не відрізнити звичну пустку від відсут-

ності без наших тіл. І дивна ця затримка

 

на перший погляд справді незначна,

та здатна серце зупинить вона.