Посестри. Часопис №214 / «Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед...»

Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед

точився спроквола на землю березневу;

я по рядку пригадував сонет,

якого написав Микола Зеров.

 

І догорала свічка як на зло,

дрімали по кутках сумні примари,

життя нікомуненалежне пропливло,

мов сірий дим над valle lacrimarumДолина сліз (лат.)[1].

 

…А вже коли займалося на світ

і очі відмовлялися від зору,

сонет згадався – суто Партеніт,

стрункий так само, вічний і прозорий.