Посестри. Часопис №21 / «Повітря, яке вдихаєш, щоб втриматися...»  

Повітря, яке вдихаєш, щоб втриматися  

на поверхні води, повітря, 

якого бракує, щоб втриматися. 

Повітря, яке видихаєш разом із криком, 

повітря, яке видихаєш замість крику. 

Повітря, якого лишилось так мало після усіх 

тих років. 

Повітря було б страшним, якби було видимим. 

Тепер, коли не говоримо вже більше доби, повітря 

тверде, як руків’я пробачення. 

Повітря, гори мені, задуши мене,  

заткни мені безтолковий рот. 

Зроби так, щоб ми лопотіли, як два рукави 

однієї сорочки, як прапор, під яким ніхто не піде у бій. 

Повітря кляте, яке не втримало батька. 

Відступи нарешті й від мене, звільни мене 

від своєї всюдисущої милості, від своєї 

прісної усмішки сестри милосердя. 

Обіцяю: далеко я не втечу, повітря.