Посестри. Часопис №206 / Розмови в джакузі, І

На кафельній стіні напис «НЕ ПІРНАТИ». 

Ми сміємося, спершись на нього спинами. 

Хто нам завадить пірнути в розмову? 

Вчергове сміються з нас двійко місцевих, 

мускулистих, засмаглих блондинів. 

Тут, серед полів кукурудзи, вони, мабуть, ніколи не чули  

такої дивної вимови. Такої кількості кумедних помилок. 

Проте один з них наче нашорошує вуха. 

Адже з таким акцентом 

Співала йому в дитинстві няня,  

коли він прокидався від страшного сну, плачучи. 

Її шепіт відганяв будь-які жахи. 

Другий теж замислився. 

В звучанні наших голосів якась нитка 

веде його в світ предків, у споконвічну пам’ять 

їхніх напівстертих мандрівних доль 

за бурхливим океаном. 

Він би стрибнув у той океан, якби не штурхан  

колеги. Вони збираються. Ми ще кілька хвилин  

залишаємося в киплячому тиглі, до 

закриття басейну на кампусі. І тоді в нічний холод.