Посестри. Часопис №204 / Відкриття

Вірю в велике відкриття.

Вірю в людину, яка здійснить відкриття.

 

Вірю в жах людини, яка здійснить відкриття.

Вірю в блідість її обличчя,

в нудоту, в холодний піт на губі.

 

Вірю в спалення записів,

спалення їх на попіл,

спалення їх до останку.

 

Вірю в розсипання цифр,

у розсипання їх без жалю.

 

Вірю в поспіх людини,

у вивіреність її рухів,

у неприсилувану волю.

 

Вірю в розбивання скрижалей,

у виливання рідин,

у гасіння проміння.

 

Стверджую, що все вдасться,

і що не буде запізно,

і все розіграється без присутности свідків.

 

Ніхто про це не дізнається, я того певна –

ні дружина, ані стіна,

навіть дятел, бо що як настукає?

 

Вірю в руку, яка не докладе зусиль,

вірю в понівечену кар’єру,

вірю в занапащену працю за стільки літ.

Вірю в таємницю, забрану до могили.

 

Оці слова мені ширяють поверх правил.

Не шукають підтримки у жодних прикладах.

Віра моя сліпа, непорушна і безпідставна.