Посестри. Часопис №204 / Промова в бюро знахідок

Я згубила кількох богинь на шляху із півдня на північ,

а також чимало богів на шляху зі сходу на захід.

Згасли раз і назавжди мені пара зір – мов у небо запалися.

Потонув мені в морі острів один, потім інший.

Точно навіть не знаю, де залишила свої кігті,

хто в моїм ходить хутрі, живе у моїй шкаралупі.

Померли браття та сестри, як виповзла я на сушу,

і тільки якась одна кісточка в мені відзначає річницю.

Я вискакувала зі шкіри, марнувала хребці та ноги,

непритомніла хтозна-скільки разів.

Давно вже заплющила на те все своє третє око,

махнула на те плавниками, знизала гіллям.

 

Поділося, щезло, на чотири вітри розметалось,

сама дивуюся з того, як мало з мене зосталось:

окрема особа в подобі людській тимчасово,

що вчора в трамваї залишила парасолю.