Посестри. Часопис №23 / Найважчий у світі рюкзак

Мій шкільний рюкзак – найважчий у світі, це я вам чесно кажу. Тільки підйомний кран здатен дотягти його до школи, а тоді повернути назад. Я не жартую: до мене й справді двічі на день приїздить підйомний кран! Сусіди переконані: у нашому дворику ведеться нескінченне будівництво. Якби ж вони знали, що вся ця катавасія – лише заради маленького рожевого рюкзачка із блискучим зайчиком.

Чому мій рюкзак для третього класу аж настільки важкий, ніхто не зна. Коли мама його купувала, нічого дивного не зауважила. Вона легко донесла рюкзак додому і вручила мені. Проблеми почалися зранку першого вересня. 

Я одягнула свою найкрасивішу вишиванку, зачесалася, начіпляла в коси блискучих бантиків і схопилася за рюкзак, щоб бігти. Та де там бігти! Навіть зрушити з підлоги я цю раптову каменюку не змогла. 

Потім відбулося дещо як у казці про ріпку. Ми, намагаючись потягнути рюкзак, вишикувалися приблизно у такій  послідовності: я, мама, тато, дід, бабця, сусід дядько Влад, випадкова поштарка, допитлива-сусідка-через-дорогу, мамин колега, татин кум, мій малий брат, дідів великий пес.  Або ні, сусідка-через-дорогу була відразу ж за дідусем, а замикав ланцюг усе таки брат. Утім, як то кажуть, від перестановки доданків сума не міняється. У нашому випадку, як не крути, сума була «нуль»: рюкзак лежав на підлозі – непорушний, мов там і виріс.

– А може, виймемо щось непотрібне? – запропонувала бабуся. Легко сказати! Хіба непотрібним є отой велетенський підручник із математики? Чи пенал, набитий фломастерами, ручками й олівцями? Чи, ще скажете, бутерброд? А вологі серветки? А лялька показати Солі? А форма на фізкультуру? З усього, що було в домі, я спакувала в рюкзак лише найнеобхідніше.

Вже й не пригадую, кому спала на думку рятівна ідея з підйомним краном. На щастя, татин кум мав кума, що мав кума, кум якого володів невеличкою фірмою, що надавала в оренду підйомні крани за цілком пристойною ціною. Відтоді я, хоч і з пригодами, до школи добиралася. Кран щоранку витягував мій рюкзак через вікно й охайненько просовував його, теж через вікно, до парти у класі. А пообіді він проробляв цю ж таки процедуру у зворотному порядку.

Звісно, ви запитаєте: а чи не можна було піти простішим шляхом? Запхнути рюкзак із зайчиком глибоко під диван, а собі придбати інший?

По-перше, такого красивого блискучого зайчика я би ні на що не поміняла. А, по-друге, принцип важкості мого шкільного рюкзака працював незалежно від того, в яку саме сумку спаковані предмети. Другого вересня я позичила минулорічний рюкзак у Солі. Третього вересня випробувала татин шкіряний портфель. Четвертого - двоюрідний брат приніс свій хлоп’яцький рюкзак (суто по приколу: спробувати, що з того вийде). На п’ятий день красивий полотняний рюкзачок подарувала допитлива сусідка-через-дорогу. Ну що вам сказати, чужі рюкзаки поводилися абсолютно так само, як і мій рожевенький. Мало того, підйомному крану було навіть важче справлятися з ними. У всіх цих перестановках не було жодного сенсу.

Варто сказати, що завдяки своїй особливості рюкзак має й певні переваги. Наприклад, я можу бути певна: жоден злодій ніколи не зуміє його вкрасти. Попри те, що на блискучого зайчика із заздрістю позирають не одні ласі очі, я зі спокійним серцем лишаю рюкзак, коли біжу погарцювати у шкільному саду на перерві.

А ще я втрапила до Книги рекордів Гінеса. Журналісти по всьому світу зважували дитячі рюкзаки, та важчого од мого не знайшли ніде.  Був один хлопчик із металевим рюкзаком, але він разом із татом та дядьком щодня таки дотягував цю штуку до школи. Ет, навіть несерйозно порівнювати! 

І ще: оскільки мого рюкзака, все одно, тягне підйомний кран, я можу взяти до школи будь-що, аби тільки воно влізло по розміру. Тому одного разу я поклала  свою колекцію морських камінців. А іншого, про всяк випадок, праску: раптом, борюкаючись, помну кофтинку, то її лише трохи підпрасувати – й знов буду красуня. 

Коли Марко просить принести гантелі, я ніколи не відмовляю йому. Що може бути кориснішим від спорту на перерві? Втім, гартелями хай бавиться Марко. Бо нам із Солею значно цікавіший ляльковий палац, який я щовечора охайно пакую до рюкзака.