Посестри. Часопис №201 / Мій червоний швейцарський ножик

можливо, взагалі не мій,

а Айнур, чиє ім’я

означає «світло місяця»,

як вона сказала, коли ми знайомилися,

тридцять два учасники

письменницької програми в Айові.

Айнур, авторка комедій з Казахстану,

з пустотливою усмішкою і веснянками на щоках,

і я, поетка з Польщі, з сивою чуприною

над дитячим обличчям,

тільки ми в групі були єдиними власницями

цього інструменту,

необхідного для виживання.

Наші ножики-близнюки зі штопором

відкорковували винні пляшки, коли ми збиралися

не в знаменитому

барі «FoxHead», а там, де мешкали,

в гуртожитку, в кімнаті Ґаяти,

кімнаті, яку ми ніжно називали «FoxAss».

«FoxAss» – найкраща літературна кав’ярня світу,

в якій дискусії плавно преходили в танці.

Наші ножики з пінцетами витягали кліщів

після мандрівки лісом на пагорбі над Міссісіпі.

А був це священий ліс корінних американців,

з прадавніми курганами у формі птахів і ведмедів,

і Юдит з Мексики біля кожного кургану клала в пожертву

жмуток тютюну. Наші ножики

кружляли з рук до рук кухнею, де ми разом

готували страви

усіх континентів, включаючи Атлантиду,

і завжди бракувало нам ножів порізати

лимони для сирійського супу з сочевицею,

помідори, смажені по-палестинськи,

моркву для плову, гарбуз для крему, який Заза

готувала за рецептом своєї мами в Зімбабве.

І не знаю вже, чи це ножик Айнур чи мій посприяв

кулінарній освіті Машуля,

який в рідному Бангладеш щороку

публікує збірку оповідань або роман,

однак не вмів до цього часу приготувати

собі обід, а в Айові вирішив спробувати

і почав від вправ з нарізання цибулі –

спочатку неоковирними шматками,

а після кількох підходів на шовковисті смужки й пір’їнки.

Можливо, мій ножик зараз в Алмати,

а ножик Айнур у мене в Варшаві.

Мій і не мій, той самий і не той самий, що перед мандрівкою,

бо і я вже та сама й інша.

Коли, входячи до музею, я мушу залишити його в камері схову,

охоронець не підозрює, що цей предмет

має пам’ять, місткішу, ніж мішок флешек,

що відкрите лезо не є зброєю,

а лише дороговказом до країн і доль друзів,

із зашифрованим записом змінних відстаней.

Нержавіюча сталь має колір ріки,

яка, щойно побачена з пагорба, відкрилася в своїй величі

наче розділена острівцями зелені багатосмугова автострада,

ріки, до якої ми прокричали свої імена,

щоб вона їх понесла.