Посестри. Часопис №200 / Фетиш плодючости з палеоліту

Велика Матір не має лиця.

Пощо Великій Матері лице.

Лице не зможе вірно належати до тіла,

лице надокучає тілу, бо не божеське,

порушує його врочисту єдність.

Лице Великій Матері замінює живіт

з його сліпим пупком у центрі.

 

Велика Матір не має стоп.

Пощо Великій Матері ті стопи.

А де ж їй мандрувати.

Пощо їй входити в деталі світу.

Вона уже зайшла, куди хотіла,

й чатує у робітнях під натягнутою шкірою.

 

Існує світ? Ну й добре.

Багатий? Тим краще.

Є дітлахам куди порозбігатись,

до чого голови підводити? Чудово.

Його аж стільки, що існує навіть, коли сплять,

аж понад міру цілий і правдивий?

І завжди є, навіть за спиною?

Це пребагато з його боку, пребагато.

 

Велика Матір має дві ручки ледве-ледве,

тоненькі дві, ліниво схрещені на грудях.

А нащо ж їм б життя благословляти,

наділеного наділяти!

Єдиним їх обов’язком

є упродовж землі та неба

встояти на всяк випадок,

який ніколи не трапиться.

Зиґзаґом лежати на змісті.

Бути смішком орнаменту.