Посестри. Часопис №194 / Авторський вечір

Якщо ти, Музо, не боксер, тебе нема.

Нам ти на публіку ревучу поскупилась.

Дванадцять душ уже зійшлося.

Вже час, щоб все розпочалося.

Тут половина люду через дощ.

А решта – то родина. Музо.

 

В осінній вечір цей зімліла б кожна жінка.

Це зробить, але тільки на боксерськім поєдинку.

Дантівські сцени – тільки там.

І забирання в небо. Музо.

 

Поетом бути, не боксером,

з довічним вироком на норвіди тяжкі,

за браку мускулів демонструвати світу

шкільну програму майбуття – в найкращім разі,

о Музо. О Пегасе,

конячий янголе.

 

Попереду дідок в солодкім бачить сні:

його небіжчиця з могили встала і

пече йому зі сливками пиріг.

З вогнем – ледь-ледь, аби пиріг той не згорів –

заходимось читати. Музо.