Посестри. Часопис №19 / Іскри

ІСКРИ

 

Вечір розспівався пташками, 

їхні голоси зависають у повітрі  трояндовими пелюстками, мов у сиропі, 

який я учора зварила, уперше, уперше.

Знаю-знаю, мої слова нагадують кольорову гладь на чорній подушці паперу,

нічого, кожен по-своєму заповнює цю пустку. 

Місяць вилітає розжареною іскрою із паровоза ночі, 

швидше-швидше, підкидаймо вугілля розмов у топки,

наливаймо питва, говорім і мовчім, вимазуймося у сажі, бо де тепер її, сажу, зустрінеш. 

Хіба тут, у цьому вірші, бачите. 

Склодуви, сажотруси, мельники – експедитори, маркетологи, консультанти.

Відкриваю свій старий буфет, зганяю з печива гнома,

і не знаходжу ніякого трояндового сиропу – тільки маленьку чорну галактику.