Посестри. Часопис №77 / Вечір

Гірке сонце за мур костелу ховається
над цегляною вежею згущується кармін
тепле сяйво на сирих полях залягає
небо довіряє свої барви бідній землі 

в деревних колонадах чути звук зіткнення
пнуться луки із потужним тягарем борючись
ось-ось впадуть склепіння 
                            щоб всіх нас накрити
скреготливим вітром і мороком

те що щойно було тобі подаровано
o земле – багряна з домішкою фіолета –
засне під темряви покровом 
аж ранок поверне це спраглому небу 

сходи й заходи в коловорот вписано 
що крутиться й іскрить безперестанку
всесвіт заграє до світу досить дивно:
як пара що досі надсилає собі лист 
                                                    той самий