Посестри. Часопис №187 / Рік

Я розглядався за невідомим мені роком, знаючи, що

небагато прибуває з так далека, блиск напоїв мене,

наче вода рослину.

 

Був це високосний рік, лисячого кольору, як зріз

пня редвуду або на пагорбах листя винограду

в листопаді.

 

Пульс музики сильно стукав у його урочищах і кімнатах,

збігаючи з темних гір, притоки заплуталися.

 

Биттям у барабани конґа вітало мене покоління,

вбране в узорчасті шати обшиті дзвіночками.

 

Його горлові пісні екстатичної розпачі я повторював,

ідучи вздовж моря, коли прибій ніс

хлопців на дошках і змивав мій слід.

 

На самому краю обжитого часу вчились

ходити на двох ногах і вимовляти знаки,

накреслені в завжди дитинній книзі роду.

 

Я розповідав би, якщо б умів усе зібрати, що одна

пам’ять може зібрати на славу людям.

 

О сонце, о зірки, говорив я, святе, святе,

святе, життя наше піднебесне, і день, і вічне спілкування.

 

                                                                         1969, Берклі

 

10 Poems and a Fragment by Czeslaw Milosz.

Copyright © **** Czeslaw Milosz, used by permission of The Wylie Agency (UK) Limited.