Посестри. Часопис №187 / Хіля
1.
Вона відрізала косу, що сягала колін.
Покинула роботу вчительки гри на флейті
в бедуїнській школі в пустелі.
Згорнула гнівні транспаранти. Виїхала.
Не відрізала себе лише від мови.
Вона читає цією мовою з двох років.
З шести почала писати вірші.
Вона звертається цією мовою до теплолюбних квітів,
які привезла з Тель-Авіва до Берліну.
Прикрасила ними дім своєї дівчини.
Цілу зиму вона переставляє їх у гонитві
за скупим сонцем.
Цією мовою вона почула від батьків:
у нас немає більше доньки.
У цій мові існує слово шіва –
семиденна жалоба за рідними.
Батьки Хілі відправили цей ритуал
по її старшому брату, який наклав на себе руки в армії.
Нині, – каже Хіля, коли ми п’ємо каву
в кнайпі на Кройцбергу, – батько
відправляє шіву по мені.
Хілю звільнено від служби у війську.
Вона вивчала історію та музику.
Найбільш близьку їй музику
вона знайшла в івриті.
2.
Батьки Хілі, діти Голокосту, емігрували
з Румунії до Палестини.
В іврит вони увійшли як у дім,
який треба для себе побудувати.
Хіля, їхня наймолодша, пізня дитина,
народжена в державі Ізраїль,
виписала свою мову з держави
й забрала її мов намет у похід.


