Посестри. Часопис №183 / Франко як нагода. Тихолоз як текст. Частина друга

Перша частина в номері 179

ІІ. Тихолоз як текст

У своїй франкознавчій книзі Богдан Тихолоз не пропонує нам єдинопотокового наративу. Маю на увазі, що це – не багатосторінкова монографія зі своєю заздалегідь продуманою концепцією структури. А точніше, з наперед складеним планом, що за ним розгортався би наративномислительний хід думки автора, втілюючи те, що він пережив, передумав, дослідив, побачив і почув під час тривалого зануреного читання, під час свого deep reading. Але це – аж ніяк не ґандж книжки, яку тримаємо в руках. І річ не конче в тім, що автор добре попрацював над самовпорядкуванням, над структурною подачею того матеріалу, який став його творчо-інтелектуальним доробком за 25 років. Тут хочу відзначити філігранну концептуальність, або ж концептуальну філігранність автора, який добре подбав про свого реципієнта: книжка поділена на розділи, які у своїх формулюваннях містять головні згустки-концепти дослідницького фокусу, а заразом аспектів Франка як особистості, як творчої та інтелектуальної одиниці.. Бо, власне, річ у тому, що сам Франко – як би це парадоксально і специфічно не звучало – не надається до такого цілісного наративу. І на це влучно й акцентовано Богдан Тихолоз вказав у своїй передмові, зокрема цитуючи Ігоря Качуровського.

Строкатість, калейдоскопічність дослідницьких векторів, скерованих на феномен Франка, є просто неминучими, адже сам матеріал (життєвий, творчий, феноменологічний) диктує такий підхід, зумовлює його. А скласти в цілість зовнішню і внутрішню біографію Івана Франка, його мистецькі, інтелектуальні, психологічні та громадсько-суспільні вектори – мусить уже читач, це вже його простір роботи, до чого досліди і досвіди Богдана Тихолоза провокують і втягують.

У пропонованій книзі бачимо три головні групи текстів: це пошукові аналітичні літературознавчі студії теоретико-синтетичного чи інтерпретаційно-герменевтичного планів; відтак біографічні та історико-контекстуальні причинки-цікавинки, що містять ретельну джерельно-архівну основу, а водночас не менш ретельно пропрацьований популяризаційний фокус; третя категорія текстів – цілковито популяризаційно-есеїстичні адаптовані тексти, спрямовані на широкий загал і медійний дискурс. Важливо зазначити, що цій категорії текстів, як і першим двом, теж властиве надійне опертя на фактографічно-джерельний ґрунт, рівно ж – на ґрунт авторитетних дослідницьких синтез. Кожній групі текстів, попри різницю у завданнях і меті, попри подекуди вкрай різну цільову авдиторію, характерна важлива ознака: авторові вдається безболісно сфокусовуватися на макрозйомку, на маленькі, але промовисті й важливі деталі, а водночас робити панорамні знімки. Автор володіє добре налаштованим і коректно відрегульованим об’єктивом своєї дослідницької фотокамери, і це дозволяє йому мати двосторонній фокус, по суті, без втрат і компромісів. У франкознавстві це важлива властивість.

Якщо шукати найкращого метафоричного окреслення для характеристики першої групи текстів, то я обрав би таке – занурення. Саме цим словом я охарактеризував би й свої живі враження від першого ознайомлення з текстами та публічними науковими виступами Богдана Тихолоза у 2000-х роках. Занурення – це не лише спосіб будувати дослідницьку історію, манера наукового наративу, словом, суто авторська стратегія, це – також ефект, який виникає в читача після спільної мандрівки з дослідником. Хочеться згадати знамениті Франкові слова: «Книги – морська глибина: / Хто в них пірне аж до дна, / Той, хоч і труду мав досить, / Дивнії перли виносить». І це не просто красивий образ, спрямований на помноження поетичної уяви, ці рядки Франка, по суті, є методологічною стратегією: спершу читання, а відтак дослідження (що виростає з цього читання, виформовується з нього). Ба більше: це стратегія двостороння. Читання і перечитування дослідника стає читанням, перечитуванням, пізнаванням і навіть дослідженням – але вже читача. В нашому випадку – читача текстів Богдана Тихолоза, які цей принцип, власне, актуалізують. Бо хочеться досліди сприймати як нагоду певного катарсису, мислити їх нероздільно з мистецтвом, бачити їх як певне продовження тих первинних сенсів, які література оприявнює (а не як зверхньо-снобістське все-знання про те, як вона функціює, як вона робиться). І якщо Богдан Тихолоз є прихильником радше високого академічного вислову (який добре надається для точності і гостроти думки цього автора), а не доволі вільного есеїстичного письма (що не значить, що авторова думка не свобідна, аж ніяк), – його дослідницькі тексти залишають післясмак глибшого осягання предмета розмови, пізнавальний катарсис мандрівки Франковими текстами.

Науково-популяризаційні сюжети-причинки Богдана Тихолоза (часто виконані у співавторстві з дружиною, відомою вченою Наталією Тихолоз), зазвичай із пригодницько-детективним присмаком, що були не раз спровоковані живим нестримним (навіть нетерплячим) дослідницьким інтересом, – не просто закривають конкретні діри у біографії Івана Франка, стають остаточною фактографічною відповіддю на конкретні історико-франкознавчі питання: вони стають фундаментальним матеріалом (як би це гучно не звучало) для створення нового наративу про Франкову особистість. Живу особистість свого часу, велику людину у малих речах, мандрівника, грибника і рибалки, сім’янина і співрозмовника, людину звичок і химер, родинно-домашніх традицій і несподіваних трендів. На цьому матеріалі побудована відома книга Богдана і Наталії Тихолозів «Франко від А до Я» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2016), вплив якої на модернізацію і відсвіження образу одного з найважливіших українців серед широкої зацікавленої публіки тяжко переоцінити. Ця невелика за обсягом тексту книжка (головну частину у ній займає візуальне втілення творчої майстерні «Аґрафка») не могла би мати належного резонансу і реального впливу на зміну парадигми уявлень про Франка, якби не послідовна і довготривала робота архівних пошуків та комунікації з потенційними носіями потрібної інформації. По суті, відбувається цікавий процес: живі причини-цікавинки стають ґрунтом для стереоскопічно-феноменологічного осягнення Франка, а це у масштабі загальнонаціональної культури, певно, не лише найцікавіша, але й найважливіша річ.

Об’єкт і предмет дослідження впливає на автора: змінює, вчить, надихає, розвиває, зрештою, входить в нього своїми ідеями та óбразами. Так і Богдан Тихолоз: ось уже «офіційно» чверть століття відчуває на собі вплив Івана Франка, намагається налаштовуватися на його хвилю, бути багатовекторним, стереоскопічним, відчувати доцільність слова, бути по-франківськи вдумливим і відповідальним – у тому, що висловлюєш, що пишеш, які меседжі транслюєш... Від Франка Тихолоз також узяв іншу важливу рису – віру в потребу служіння громаді, спільноті, ширше – суспільству. Саме з цим пов’язана третя його група текстів у цій книжці – численні виступи на різноманітних подіях та з різноманітних оказій, десятки інтерв’ю, присвячених як постаті Франка загалом, так і працям самого Тихолоза про Франка.

Це робота, яка потребує не лише відповідного психологічного налаштування, завзяття і натхнення, але й робота, що потребує неабиякого терпіння: неповторно повторюватися; розтлумачувати одне й те ж, але по-різному, з різних нагод і для різних людей; переповідати історії, які для тебе самого вже давно є очевидними і само собою зрозумілими. Втім, це те служіння, яке неминуче треба виконувати у нашу медійну епоху – якщо хочеш, аби потенційно зацікавлена спільнота могла перейнятися тим, що є важливим для тебе, а, власне кажучи, тим, що було важливим Франкові. Богдану Тихолозу – за партнерства і підтримки співавторки та дружини Наталії Тихолоз – тут, без сумніву, належить першість. І річ не лише в тому, що він вміє розповідати про Франка і зацікавлювати ним натхненно, завзято і концептуально. До цієї ділянки свого франкознавства він ставиться як до найбільш серйозної академічної діяльності, яка потребує ґрунтовної послідовності і не поспішних висновків. І це якраз є головною ознакою, яка робить книжку «Франко як текст: досліди і досвіди» цілісним франкознавчим наративом.

2021

Данило Ільницький. Франко як нагода. Тихолоз як текст [післямова] // Богдан Тихолоз. Франко як текст: Досліди і досвіди / відповідальний редактор Валерій Корнійчук; упорядниця Наталя Тихолоз; післямова Данила Ільницького. Львів: Простір М; [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021. С. 940-947. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 10).