Посестри. Часопис №180 / Фрашка про Касю і Пася (LXXVIII)

Моя люба Кася чарівного Пася,

Що з віку дитини ледь ото добрався,

Ще й сама так юна, сердечно голубить,

Так його кохає, що от-от полюбить.

Дарунки-цілунки, всі слова і пози,

Чоловік законний має тільки сльози.

А я точно знаю, що то так буває,

Бо кожне створіння схожого шукає.

Ну й іще допоки чоловік ласкавий,

Як покірній жінці він тоді цікавий.

Раптом якщо зранку голого натрапить – 

У бідосі Пася прутень як у шкапи.

Тож тепер я бачу, що то за кохання:

Хай лягає поруч з вечора до рання!