Посестри. Часопис №18 / Освіта
Я бачив як безхатько на Дембніцькому мості розкладає руки
наче оранта, чекаючи,
що має посцяти. Я ходив набережною
і впізнав місце, де Вісла викинула на берег
двох мертвих лебедів. Раз у рік
у пожертву я хворів,
найчастіш у листопаді, заради
відпочинку. Я чув, як галка молиться
на Плантах, а весняне перевітрювання кам’яниць
я сприйняв як доказ змін. Я бачив
марш нерівності і пляшки на головах
лівих. Я бачив марш нерівності і рани
на головах правих. Усі ви були чудові
і п’яні вночі, а я пожирав ненависть
із ваших обох рук, коли вбігав вознесений
у сам центр благовіщення підозрілих панянок
і в сумних, як Ручай, дівчат, щоби їсти
їхніх риб виделкою та ножем, а небо пальцями,
бігаючи наосліп. Ти показала мені, як любити й зраджувати,
тож я знав, як любити і зраджувати. Я вдихав
стерильні квартири і сморід їхніх смітників. Несучи
через ріку прах ідеї, я бачив,
як безхатько на Дембніцькому мості розкладає руки
наче оранта, чекаючи,
що має посцяти.
І надалі бачу,
як та ж інтенсивна відсутність керує пульсом –