Посестри. Часопис №18 / Освіта

Я бачив як безхатько на Дембніцькому мості розкладає руки 

наче оранта, чекаючи, 

що має посцяти. Я ходив набережною 

і впізнав місце, де Вісла викинула на берег 

 

двох мертвих лебедів. Раз у рік 

у пожертву я хворів, 

найчастіш у листопаді, заради 

відпочинку. Я чув, як галка молиться 

на Плантах, а весняне перевітрювання кам’яниць 

я сприйняв як доказ змін. Я бачив 

 

марш нерівності і пляшки на головах 

лівих. Я бачив марш нерівності і рани 

на головах правих. Усі ви були чудові 

 

і п’яні вночі, а я пожирав ненависть 

 

із ваших обох рук, коли вбігав вознесений 

у сам центр благовіщення підозрілих панянок 

і в сумних, як Ручай, дівчат, щоби їсти 

їхніх риб виделкою та ножем, а небо пальцями, 

бігаючи наосліп. Ти показала мені, як любити й зраджувати, 

 

тож я знав, як любити і зраджувати. Я вдихав 

стерильні квартири і сморід їхніх смітників. Несучи 

через ріку прах ідеї, я бачив, 

як безхатько на Дембніцькому мості розкладає руки 

наче оранта, чекаючи, 

що має посцяти. 

                              І надалі бачу, 

як та ж інтенсивна відсутність керує пульсом –