Посестри. Часопис №179 / Де все закінчується і все починається

У нашому пошуку початків і закінчень, у ритмі появ і зникнень, говорінь і мовчанок – наростає куля тексту, яка котиться, щоразу більшає аж до критичного розміру, який може загрожувати нам самим. Ми у тексті, текст крізь нас – несамостійний, мінливий, асоціятивний, туманний і суперечливий, як ми. Нічого поза текстом, як і немає тексту поза нами. Текст такий, і не інакший, поза контролем, оскільки він виявляється нами, які не контролюємо самі себе.

Поезія Томаша Яструна – тривала розмова про подробиці буття, які в мікросвіті поетичного світу постають не просто чинниками чи діячами, а непереборними стихіями: 

Любов до своїх дітей
Я несу обережно
Обома руками
Як мисочки з молоком
І медом
 
А вони дивляться на мене
З-під лоба
Вже не діти
Ще не дорослі
І не хочуть вже
Ні молока ні меду
 
Тож несу
Назад мисочки
З молоком і медом
В місце
Де все закінчуєтся
І все починається

Про незвичний літературний світ Африки розповідає Жанна Слоньовська в есеї «Хроніки, струмені і танці. Вільні нотатки на полях літературного фестивалю “Макондо” в Найробі-2025»:

Відкриття літературного фестивалю – це зазвичай промови, але в Кенії вони інші, бо ведуча перед тим, як почати промовляти, танцює на сцені, а потім, посеред потоку слів, запрошує на сцену перкусиста з барабаном.

Темою фестивалю є «Хроніки і струмені» («Chronicles and currents»), каже вона, тому закрийте зараз очі і дозвольте відкритися порталу, через який потечуть усі наші печалі – бо хоч фестиваль і є подією радісною, в нас усіх є приховані печалі. Хай відкриються невидимі струмені, про які ми говоритимемо. Хай нас навідають духи наших предків, через яких ми отримаємо нові сили.

Публіка закриває очі і медитує, перкусист ритмічно грає.

Поетичну версію народжень, вироджень і перероджень пропонує Данило Кубай:

годі з тим
зрештою
в цьому є якийсь point
якщо
принаймні фразеологічно
буває бог з машини
то й машина
виходить вагітною богом
за всієї проблемності
означування
що саме мається
і на якій саме увазі
за тим поняттям
тим більше що таке означення
як правило непотрібне

З великою приємністю пропонуємо чергову публікацію українського літературознавця Данила Ільницького, цього разу це перша частина праці «Франко як нагода. Тихолоз як текст»:

Франко як текст.

Як нечасто ми сприймаємо, розуміємо і відчуваємо Івана Франка саме в такому фокусі..

Кожного разу, коли починаю спілкування з учорашніми випускниками українських шкіл, які завзято і натхненно приходять у простір університету вивчати щось нове, подекуди й кардинально інше, – їхній зір аж ніяк не звернений на Франка. Люди, – кажу їм я, – якщо ви хочете знайти щось справді модерне, щось інакше у стосунку до цього світу, Франко – це саме те, що вам треба. Він зовсім не такий, як ви думаєте. Він зовсім не такий, яким ви зазвичай навчені його знати. Він надто багатовекторний, щоб сприймати його як щось вузькоколійне, як щось єдиноконкретне.