Посестри. Часопис №180 / Тиха розмова
Людина пише про те, як вона шукає спокою, і про те, як захищає свій крихкий світ від ворога, стихії та смутку. Пише, змагаючись із текстом і опором матерії.
В Юрія Іздрика, цьогорічного лавреата Шевченківської премії, поетичний текст будується дуже індивідуально – він водночас і наспівний, і провокативний. Наче з насмішкою обнялася ніжність:
поїдем в краї де є тиха розмова
де сміх благодушний а сльози легкі
де жерсть не бабахає знову і знову
й життя не потрібно кидати на кін
поїдем в краї де розсіяним світлом
просякло повітря в зимовім саду
поїдем в краї десь на скра́єчку світу
і долю зачнемо нову молоду
Андрій Бондар у есеї «(немовби каже нам ліричний герой)» робить своє невелике дослідження славетного вірша Дмитра Павличка і доходить до дивних висновків, які провокують на серйозну розмову про те, наскільки ми як читачі розуміємо літературні тексти:
Звісна річ, здавалося б, «безвість життя» – це поетична метафора руху ліричного героя в буремному вирі існування. Проте «безвість» також недвозначно натякає на подорож несвідому, в якомусь тумані, де істоти, фігури й образи існування – непевні, нечіткі або затерті. Тобто пересуватись у «безвісті життя», по суті, можна і не покидаючи рідного села. Варто сходити до сільмаґу або до церкви, і ти міг зіткнутися з такою безвістю життя, що поети-бітники би позаздрили.
Вишуканий і чутливий польський бароковий поет Міколай Семп-Шажинський звучить у перекладі Олександра Глотова злагоджено та чітко, проте ми повинні усвідомлювати історико-літературний контекст, у якому працював автор: епоха характеризувалася пануванням релігійної тематики, поезія служила також оспівуванню чеснот шляхетних осіб і їхній родів, війської звитяги та величі правителів. Натомість у доробку поета ми бачимо особисту лірику майже інтимного характеру, завдяки якій Семп-Шажинський завдяки старанням літературознавця й критика Яна Блонського ввійшов у пантеон найважливіших польський поетів:
На личко твоє гарне не борониш
Дивитись досхочу. І перепони
Нема для шепоту, очей сміливих.
Ще дещиця – і буду я щасливий.
Богине тріумфальна і всесильна!
Венеро щедра! Будь мені прихильна,
Хай згоримо в коханні ми обоє,
А сварки й смуток згинуть за горою.
Ми публікуємо перший фрагмент оповідання Євгена Положія «Дядько Ваня», який розповідає про першу фазу війни на Донбасі та про виживання на війні:
Залишалося лише здогадуватися, що сталося з Джоніком, санітаром та іншими бійцями – вони врятувалися чи їх захопили в полон? Може, їх також застрелили, як інших поранених і полонених? А якщо вони втекли, то де вони зараз і чи варто йому розраховувати на їхню допомогу?
