Посестри. Часопис №177 / «Дім – це там...»

Дім – це там,

Де можна сховатись, коли сльота,

Де валяється шерсть твого кота

І всіх попередніх твоїх котів

Це – дім

 

Дім – це щось,

Що для тебе саме обжило́сь

І на старому килимі лось

Дивиться так, наче з ікон святі

Це – дім

 

Дім – це те,

Що бере і просто росте

Проростає у річку, в гори, у степ,

Проростає у час, у «тепер» і в «тоді»

Це – дім

 

Це дім

Це мій дім

Він дістався мені від бабів і дідів

Разом з умінням ходити в походи й шинки́,

Різати по живому і зшивати шматки,

Стріляти з рушниць, вишивать рушники,

Вішати рушники між ікон і картин,

Рвати ці рушники на бинти,

Влаштовувати вечірки й бунти,

Знаходити істину у вині,

Лишатись холодними у вогні,

Вбивати ворога на війні –

І тоді

Встигати до холодів

Відбудувати дім

 

Цей дім – мій

У найглибшій пітьмі,

У найхолоднішій зимі

Стіни його теплі й тверді

Це мій дім