Посестри. Часопис №176 / Втома

В мить, як прийдеш додому, забудеш оту хвилину

І причиниш віконниці у кімнаті з сосновим духом.

Змучений, мов з-за плуга, впадеш на ліжко дитинно

Й задрімаєш у сутіні після сонця, що світлом бухало.

 

І крізь серце в віконницях упаде вузесенький промінь,

І на темній світлині розщепиться повним спектром.

Зауважиш гіллячки, затиснуті між віконниць,

Чорна муха до сну тобі задзижчить нав’язливо-вперто.

 

І важкому всинанню віддаси себе у неволю,

Під туманом дитинства, що в очі тобі наплине.

Ген далеко пахучим люпином шалітиме поле

І хмарами небо заплюсне свої глибини.