Посестри. Часопис №173 / «Владислава Петрівна, кваліфікована та стресостійка сирена...»

Владислава Петрівна, кваліфікована та стресостійка сирена,

Працювала собі на заводі, не брала відгулів

Завжди вила голосно, якісно і смиренно,

Одягалася скромно, коси крутила в гулю

Була непримітною – нема що дивиться

На дозвіллі плела шкарпетки і шалі

Нікого не зваблювала – що за дурниці

Завжди приходила вчасно, ніколи не поспішала

Не сварилась ні з ким, не каламутила воду,

Звісно ж, не потопила жодного корабля

Просто вийшла якось із брами заводу,

Сіла на лавку й сказала: «Господи боже бля»

І замовкла, й курила цигарку мовчки

Більше не вила на дрони, ракети, балістику

Їй принесли вже морської води у ночвах

Їй привели якогось оперного соліста –

Думали, вона розспівається з ним у парі

Директор нагримав на неї: «Працювати потрібно,

А не сидіти оце, мозги мені парить»

«Ой одчепись», – тільки й відповіла Петрівна.

Навколо неї ставало холодно, тихо й чорно

До неї вже не ходив ніхто, хіба що місцева кицька

Петрівна дивилася в простір, не бачила там нічого

І тільки думала: «Коли ж це закінчѝться?

Коли це закінчѝться?»

На заводі Петрівну, в цілому, усі любили

Тож вірили, що вона попуститься, перебіситься

Прибиральниця витирала із неї пил,

Поки Петрівна вдивлялась в зіницю місяця

 

І тумани її окутували, ніби рибальськими сітями,

І тільки сльози й цигарки були їй поживою

Але якось Петрівна почула, як виє сирена в сусідів

І подумала: «Курва, як можна отак фальшивити»

І повернулась до виконання службових обов'язків

І виє тепер у режимі звичному й штатному

 

Тим часом березень настає непевно і боязко

Четвертий березень з початку повномасштабного