Посестри. Часопис №17 / А може, і ще вище! Хасидське оповідання

І ребе з Немирова під час "Слихос" кожного ранку щезав, пропадав.

Його не видно було ні в синагозі, ні в обох молитовних домах, ні в приватних молитовнях; а дома то вже напевно не було його. Дім стояв одчинений; хто захотів, заходив і виходив. Красти в ребе не крали, хоча в домі живої душі не зоставалось.

Де ж міг бути ребе?

А де ж йому бути? Напевно, на небі? – Мало хіба клопот у ребе перед страшними днями?! Євреям – нівроку їм – треба й заробітку, й спокою, й здоровля, й догідного шлюбу для дітей; хотять вони бути добрими й побожними. А гріхи великі, і диявол тисячею своїх очей дивиться від одного краю світу й до иншого; він бачить, і докладає, і виказує... І – хто ж допоможе, як не ребе?

Так думав люд.

Але раз прибув до Немирова литвак. Так-от, він сміється! Та ж ви знаєте литваків: душеспасення книжок вони не поважають, зате набивають собі голову Талмудом і коментаторами. Так литвак достоменно доводить з Талмуду – очі вам коле! – що навіть Мойсей-пророк, – доводить він, – не міг за життя піднятися на небо, а тримався на десять ступенів попід небом! Ану, посперечайся з литваком!

– Куди ж дівається ребе?

– Хіба то моє діло? – одповідає він, але тут же (на що тільки не здібний литвак) він постановляє дізнатися правди.

І того ж таки вечора, одразу ж по вечірній молитві, прокрадається литвак в кімнату до ребе, укладається в ребе під ліжком і лежить. Він повинен переждати всю ніч і бачити "куди" щезає ребе і що він робить під час "Слихос".

Другий, може, здрімнувся і проспав би, але литвак дасть собі раду: читає він собі з пам'яти цілий Тракт із Талмуда! Не пам'ятаю вже який саме.

Вдосвіта чує він, як стукають до "Слихос".

Ребе вже давно не спить.

Литвак вже з годину чує, як він зітхає.

Хто чув, як зітхає ребе з Немирова, той знає, скільки туги за весь люд ізраельський, скільки горя було в кожнім зітханню. Душа розривалася, чуючи ці зітхання! Але ж у литвака серце залізне. Прислухається він і лежить собі, як лежав! Ребе лежить так само: ребе – хай подасть йому Господь віку! – на ліжку, литвак під ліжком.

І от чує литвак, як ліжка у всьому домі починають рипіти... як зіскають з ліжок, як наскоро шепочуть молитви, обполіскують руки, як рипаються двері. Потім всі виходять з дому, знов стає тихо й темно. Тільки через віконниці продирається трохи місяшного світла.

Пізніше литвак признавався, що коли він зостався на самоті з ребе, страх охопив його: холодний піт виступив на чолі, корінці його пейсів, немов голки, кололи йому скроні.

Та й те сказати! – на самоті з ребе, під час "Слихос", вдосвіта, один в домі!..

Але литвак упертий: тремтить він, як риба в воді, а проте лежить.

Нарешті ребе – хай подасть йому Господь віку! – встає. Умиває руки, читає молитву - все, як належить кожному євреєві... Потім іде до одежної шафи і витягає тлумачок... З'являється селянська одежа: полотняні штани, великі чоботи, свита, велика бараняча шапка, пояс, набитий мідяними цвяшками.

Ребе все це одягає на себе, із кишені викладає конець мотузки, мужицької мотузки.

Ребе виходить, литвак за ним!

По дорозі ребе заходить до кухні, витягає з-під лави сокиру, стромляє її за пояс і виходить з дому.

Литвак тремтить, але не одстає від нього.

Тихий побожний страх витає над темними вулицями: часом прорвуться вигуки "Слихос" з якоїсь приватної молитовні або болюче зітхання з якогось вікна. Ребе тримається попідтинню, в тіні од домів. Між домом і домом він випливає, – а литвак за ним.

І чує литвак, як биття його серця зливається з тяжкими кроками ребе, але йде далі і разом з ребе виходить з міста.

За городом стоїть лісок.

Ребе – хай подасть йому Господь віку – іде до лісу. Робить кроків тридцять-сорок і спиняється перед деревцем. І литвак стоїть, здивований, приголомшений. Йому видно, як ребе виймає з-за пояса сокиру і врубає її в дерево.

Видко йому, як ребе рубає і рубає. Чутно йому, як дерево стогне й зітхає. І от деревце падає. І ребе розрубує його пополам, розколює на тонкі поліна, складає дрова, обв'язує їх мотузкою з кишені і навалює собі на спину. Встромляє знову сокиру за пояс, виходить з лісу і прямує до міста.

В однім завулочку він спиняється коло однієї напіврозваленої хатини і стукає в вікно.

– Хто там? – питає переляканий голос з середини.

Литвак пізнає голос єврейки, хворої єврейки...

– Я, – одповідає ребе по-мужицьки.

– Хто я? – знову питається голос з хати. І ребе знову одповідає по-українськи:

– Василь.

– Що за Василь? І чого ти хочеш, Василю?

– Дрова, – каже удаваний Василь, – маю для продажі. Дуже дешево!.. За півціни дрова.

І не чекаючи відповіді, він заходить до хати.

Литвак теж забирається до хати, і в сірому світлі досвітньої години бачить він убогу хатину, старе побите начиння... На ліжку лежить хвора жінка, замотана в ганчір'я.

І говорить вона гірко:

– Купить? А за що купить? Звідки в мене, бідної вдови, гроші?

– Я дам тобі на борг, – одповідає удаваний Василь. – Всього шість грошів.

– А де я візьму оддати? – стогне нещасна жінка.

– Дурна ти жінка, – докоряє їй ребе. – Глянь, ти от хвора, бідна жінка, і я тобі довіряю. Я певен, що ти віддаси. А ти, – в тебе такий могутній, великий Бог, і ти не довіряєш йому. І навіть надії на якісь нужденні шість грошів за оберемок дров не покладаєш ти на нього.

– А хто затопить мені? – стогне удова. – Хіба в мене є сили підвестись? А син мій зостався на роботі.

– Я тобі й затоплю, – говорить ребе.

І вкладаючи дрова до груби, ребе, зітхаючи, читав перший уривок "Слихос".

І коли підпалив він, і дрова весело розгорілись, він читав вже трохи веселіше другий уривок "Слихос".

Третій уривок читав він, коли в грубі вигоріло, і він причинив дверцята.

Литвак, що все те бачив, став відтоді немирівським хасидом.

І пізніш, коли хтось з хасидів оповідав, що під час "Слихос" ребе з Немирова зноситься кожного ранку на небо, литвак вже більш не сміявся, а тільки додавав потихеньку:

– А може, і ще вище!

Публікація Артура Рудзицького 

Ілюстрація: Йосип Вайсблат (1898–1979) «У домі мого батька» (1960-ті).