Посестри. Часопис №17 / «без розради в сльозах бо ніхто тут здається не плаче...»
без розради в сльозах бо ніхто тут здається не плаче
ця беззахисна смерть не розділена всіх з усіма
є волання до неба палке лихоманне гаряче
та надії нема на рятунок надії нема
озираюся люди довкола усе іще люди
сірі клунки дорогу метуть хтось з валізами ще
поворот а за ним автоматники що воно буде
ці дерева старі аж по крони зарослі плющем
ця жалка кропива лопухи з реп’яхами і трохи
чагарів хоч які вони чорт забирай чагарі
тихо ссатимуть кров із землі смерть цілої епохи
тут жінки із подолу і діти якісь і старі
я учителем був що тепер залишилось від школи
тільки стіни там щось канцелярське багато машин
я ж казав їм я не говорив їм ніколи ніколи
не вбивайте людей а тепер я один на один
із убивцями діток між ними петро і микола
а на фінській війні брат миколин загинув сапер
я б сказав їм якби ще учив не вбивайте ніколи
в мене очі сухі як піски у пустелі тепер
Із книжки «Бабин Яр. Голосами»
