Посестри. Часопис №17 / «без розради в сльозах бо ніхто тут здається не плаче...»

без розради в сльозах бо ніхто тут здається не плаче

ця беззахисна смерть не розділена всіх з усіма

є волання до неба палке лихоманне гаряче

та надії нема на рятунок надії нема

озираюся люди довкола усе іще люди

сірі клунки дорогу метуть хтось з валізами ще

поворот а за ним автоматники що воно буде

ці дерева старі аж по крони зарослі плющем

ця жалка кропива лопухи з реп’яхами і трохи

чагарів хоч які вони чорт забирай чагарі

тихо ссатимуть кров із землі смерть цілої епохи

тут жінки із подолу і діти якісь і старі

я учителем був що тепер залишилось від школи

тільки стіни там щось канцелярське багато машин

я ж казав їм я не говорив їм ніколи ніколи

не вбивайте людей а тепер я один на один

із убивцями діток між ними петро і микола

а на фінській війні брат миколин загинув сапер

я б сказав їм якби ще учив не вбивайте ніколи

в мене очі сухі як піски у пустелі тепер

 

Із книжки «Бабин Яр. Голосами»