Посестри. Часопис №169 / До панни Юзефи з Корчева

1

Ви з такого будете монастиря,

Де коли мури клали,

То чин, як  живцем  с о к и р а   в д а р я,

За переступ вважали.

 

2

Без підмурків – треба їх ще  в т о п т а т и,

Й ані сходів д’горі, ані щаблів.

Та аж  неба сягають різьблені поручата,

Поручата – з хрестів!

 

3

А вікна – зі сліз, а сльози – із рос коронки,

Тих трибарвно склянистих.

А замість дзвону – повітряні самодзвонки

Діянь піднесених, чистих.

 

4

З крил серафимів, позв’язуваних вузлами –

Арки й склепіння-помах,

Що стоять летячи, або ждуть незламних,

Світові невідомих.

 

5

І  нема там ні сонця, ні місяця, що сріблиться,

Тільки вже світлосяє

В  тихих хмарах  Г о с т і я  блідо-лиця:

Світлосяє й літає.

 

6

Тож у  судний-день під поділ вашої шати

Я себе заховаю.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

А тепер – придивляючись, де би голуб волів сідати,

Коней беру сідлаю!