Посестри. Часопис №169 / До громадянина Джона Брауна

                                                      (З листа, писаного до Америки в 1859 році, в листопаді)

 

Почерез Океану рухомі площини

Пісню тобі, як чайку, шлю від себе, о! ЯнеПольський відповідник імені Джон.[1]...

Вона довго летітиме до батьківщини

ВільнихАлюзія на слова американського гімну: «О, земле вільних».[2] – але вже сумнівається: чи її застане?..

 – Чи, як промінь сивини Твоєї шляхетної, злине

Біла – на порожнє злетить риштування:

Щоб дитячою ручкою син ката твого 

Жбурляв камінням у чайку-небогу!

Тож, перш ніж шию Твою, оголену і жалобну,

Скуштує мотузка – чи дійсно твердаДжона Брауна стратили в грудні 1959, наступного місяця після написання цього вірша.[3] ця шия;

Тож, перш ніж стопою намацаєш землю, аж піт укриє, –

Щоб геть відштовхнути планету підлу і неподобну –

А земля з-під Твоїх ніг утече, наче плазун наляканий,

Тож, перш ніж про тебе скажуть: «Повішений, неоплаканий...» –

Промовлять, перезирнуться, чи, бува, не брехня оце? –

Відтак перш ніж  нацуплять капелюха Тобі на лице,

 

Щоб Америка, упізнавши нараз свого  сина,

Не заволала на свої всі дванадцять зірок:

«Загасіть феєрверк моєї корони, гряде-бо строк,

Ніч надходить – з обличчям негра чорна ніч незглибима!»

 

*

Тож, перш ніж Костюшка і Вашингтона тінь

Здригнеться й застигне – початок пісні прийми від мене, о! Яне...

Бо заким пісня поспіти встигне, не раз людину заскочить скін,

А заким пісню заскочить скін, народ поспіє – повстане.