Посестри. Часопис №163 / Могила Ордона

Дивись які ж то лейтенанти які капітани

Дивися хто біля Ордона лежить – поховали

 

Дивися хто це Ордонові тепер салютує

Хто в тих могилах сміється хто в обличчя плюне

 

Дивися як крізь цвинтар чорне листя віє

І якщо ти поляк – прощавай надіє

 

Дивись які ж то генерали які штаб-лікарі

Під тим камінням – чуєш – ще плаче хтось з землі

 

Там ще – чуєш – говорять браття наші милі

Поляку скажи Польщі що ми тут зігнили

 

Що тут на редуті де ви нас ховали

Чекаємо миті щоб ґноти запалали

 

Дивись як те чорне листя вдаря об могилу

Як кришаться як гниють кістки наші милі

 

Як кришаться тріскають наші орли сірі

Це черепи які Бог схоже прийняв за офіру

 

Якщо ти поляк ні слова не мусиш казати

Свята твоя голова між листя котиться відтята

 

Глянь між листя чорного серце твоє гниє

А хто хотів би вінок звити з черепів хай в’є

 

З тих крил що їх орли наші погубили

З хрестів що хоч поламані стережуть могили

 

Аж день настане І знову відкриються гроби

Ввійдемо на цей цвинтар в світлі рідної зорі

 

І Ордон шаблю поламану в долоні візьме

А з тих могил ото чиї мертві постануть теперКонстанти Ордон вчинив самогубство у Флоренції в кінці 80-х років ХІХ ст., і там, наскільки мені відомо, похований. На Личаківському кладовищі у Львові (саме про це кладовище йдеться у моєму вірші), під пам’ятником, встановленим мешканцями Львова, покоїться серце Ордона. – Примітка Я.М.Римкевича.[1]