Посестри. Часопис №160 / «живеш собі як тиша у саду...»

живеш собі як тиша у саду

і вигріваєш яблука і груші

як душі вигріваєш – але душі

на волю рвуться – душам на біду

 

а воля різна – воля як вода

і живить і стікає по живому

ні яблуку ні груші і нікому

вона зникомо не відповіда

 

вона тече – а станеш – не вона –

уже не воля а саме волання

вона і сад і тишу на заклання

віддасть за те що просто промина

 

а ти живеш як тиша у саду

по волі – так поволеньки, поволі

і маєш волю – ту яка на волі

а не в самої волі в поводу