Посестри. Часопис №160 / «щораз видихаєш на фразі...»

щораз видихаєш на фразі

«ракета припинила своє існування»

ніби це вона сама схаменулась і зникла,

розкаялася і передумала вбивати

 

мова довкола всуціль умовна, зовсім не точна,

раніше було не так принципово,

а тепер не хочеш миритись:

хтось їх збиває, хтось дає тобі фору

у цих перегонах зі смертю

 

словом можна штовхнути людину під поїзд,

а можна заговорити зуби переляканій мамі дитини

 

на цій станції метро всі чекають відбою тривоги,

щоб повернутись нарешті до звичного розпорядку

так ніби вірять,

що клята ракета може пройти в волосині

і не зачепити, і не залишити жодного сліду

 

людина мертвіє потроху, непомітно,

а тоді враз якогось дня розуміє,

що більше не чує відбою

 

16 липня 2024 року