Посестри. Часопис №16 / Сад

САД

 

Мамо

я все ще тримаюсь за полу твого плаща

але в останніх снах не зміг знайти

твого обличчя

а коли намагався говорити з тобою

зникав з кожним словом

 

У минулому в якому мене не було

(чи могло так і лишитися?)

я був тобою з тобою в тобі

Тепер живу розпорошений у космосі

твого праху

 

Мені стільки ж років як тобі коли ти померла

я існую в кожній з обіцянок любові

і кожного дня гублюся в смерті

з надією що завтра ти знову мене

народиш

 

Темрява крокує поруч мовчки

говори зі мною вона буде нас пильнувати

Бог дихає тихіше ніж німий

світ і зараз так тихо що чути як голос

з майбутнього співає останній куплет

 

Вже скоро я побачу тебе

молоду й худорляву

схожу на голодну дівчину

на чорно-білій світлині

1943 року

 

Стану з тобою в саду

і непомічений буду спостерігати

як ти чекаєш закінчення війни

у плямистій від тіні горіха

сукенці без рукавів

за мить до вознесіння

 

Зі збірки «Батькова ложка»