Посестри. Часопис №158 / Ніхто

вони всі говорили надто гучно

через що здавалися агресивними і небезпечними

мабуть під якоюсь наркотою

подумав я спочатку

згодом зрозумів – контужені

 

четверо несхожих один на одного

товстун середнього віку

жилавий дядько з переламаним носом 

інші двоє – зовсім молоді й нарвані

вони прийшли здавати речі на склад

курили й нервували

щось не сходилося по накладних

 

той якому на вигляд було ледь за двадцять

не міг встояти на місці

жалівся що у нього болить голова

і розповідав:

всі речі у мене згоріли під час штурму

військового квитка не залишилося

я тепер взагалі ніхто

навіть гроші мені не платили коли був у шпиталі

але знаєш братику – я не за бабками на війну прийшов

 

в перші дні контрнаступу їх жорстко розвалили біля посадки

що мала назву футбольного клубу

хтось з генералів був затятим фанатом

взяти чергову висоту – мов здобути перемогу в елітному чемпіонаті

марсель базель барселона реал інтер псж

щедро поливалися кров’ю найкращих синів батьківщини

 

вперед-вперед

лунало з присипаної землею рації

 

і знову нарізаючи коло він згадує:

щойно нас накрили – я впав у вирву

коли почав вибиратися – відчув ніби хтось мене не пускає

ніби сама земля мене тягне до себе назад

крізь туман в голові крізь напівсон який засмоктував

але я знав що виживу

 

і вижив

один з відділення

 

три місяці лікувався

і от тепер не можу розібратися з цими накладними

 

його друзі хитали головами

ніби підтверджували: так

це правда

саме так все і було

тоді він один залишився живим

наш взвод забрав його майже одразу

ледве встигли

 

курили одну за одною

потім двоє пішли в аптеку:

за таблетками від головного болю

 

сонце смажило ніби у пеклі

а він все кричав і кричав:

я все це сто разів уже розповідав

я все життя це пам'ятатиму

 

нехай шукають документи нехай знайдуть моє прізвище

бо відтепер я ніхто

я ніхто

 

вітер зриває маски з дерев

вітер у дзеркалі шепоче ім’я невідомого солдата