Посестри. Часопис №155 / «Кордіан». Із книжки «Історія польської літератури»

«Кордіан»  

Драма «Кордіан», опублікована 1834 року, – це значною мірою відповідь Словацького на ІІІ частину «Дзядів» Міцкевича. Навіть звучання імені «Кордіан» нагадує імʼя «Конрад», але також може походити від латинського «cors, cordis», тобто «серце». Міцкевич зосереджувався на віленській справі змовників 1823–1824 року, натомість Словацький безпосередньо порушив тему Листопадового повстання, хоча показав не сам перебіг, а біографію змовника. Поема, як і «Дзяди», мала складатися з кількох частин: «Кордіан» – це перша частина запланованої трилогії.

Епіграф до драми – цитата з поеми «Лямбро», що переносить те, що має здійснитися, на нечітко визначене майбутнє. Розбудований вступ містить «Przygotowanie» («Підготовку») та «Prolog» («Пролог»). У «Підготовці» йдеться про те, як у хаті чарівника Твардовського чорти і чарівниці створюють очільників повстання, наділяючи кожного слабкістю. Вони трохи нагадують чарівниць із «Макбета», але «Пролог» також пов'язаний із «Фаустом» Ґете.

Згодом бачимо на сцені пʼятнадцятирічного Кордіана. Сидячи під деревом, він читає «Страждання молодого Вертера», а старий слуга забавляє його розповідями. Спочатку це народна казка (дуже гарна, про Янка, який шив черевики собакам), потім спогади про похід Наполеона на Москву і полон у росії. Кордіан слухає неохоче, але потім сильно переймається розповіддю. Згодом зʼявляється Лаура. Вона дражнить Кордіана. Він залишає їй вірш і ніби вчиняє самогубство – на превеликий жаль старого слуги. Однак це був лише етап дозрівання.

Життя Кордіана, наче життя Густава-Конрада, продовжується далі. У другому акті бачимо, як він подорожує Європою. У Лондоні проводить час у Сент-Джеймському парку. Від сторожа дізнається про блиск великого світу. У Дуврі на крейдовому кліфі із захопленням читає «Короля Ліра» і майже молиться на Шекспіра як великого духа. Потім бачимо його на гарній італійській віллі з Віолеттою – коханкою. На жаль, її кохання куплене за гроші і зникає відразу, коли гаман стає пустим. У Римі Кордіана приймає Папа Римський. Кордіан просить благословити землю, насичену кровʼю польських мучеників, але не отримує благословенства. «Союз трону і вівтаря» тривав, під час Листопадового повстання папа Григорій XVI проголосив буллу, що засуджувала бунт поляків. Розчарування в тому, що папа підтримав царя, було велике: «Wiara dziecinna padła na papieskich progach» («Дитяча віра зникла на папському порозі») – підсумував Кордіан. Під час останнього етапу подорожі бачимо Кордіана на вершині Монблан. Він сам; дивлячись на Європу з вершини гори, виголошує монолог, що трохи нагадує Велику імпровізацію з «Дзядів», проте ключові формули тут інші. Замість «Polska Chrystusem narodów» («Польща – Христос народів») Міцкевича зʼявляється «Polska Winkelriedem narodów» («Польща – Вінкельрід народів»). Вінкельрід – швейцарський герой – під час битви взяв на свої груди удари і списи ворога, прокладаючи ціною свого життя шлях до перемоги. Словацький на той момент переживав релігійну кризу, побудова патріотизму на релігії, що здійснив Міцкевич, здавалася йому неправомірною. Тобто він погоджувався на самопожертву, проте світську, без сакралізації.

Третій акт відбувається у Варшаві 1829 року під час коронації царя Миколи І на короля Польщі. Жителі Варшави коментують цю подію досить цинічно, незнайомець співає дивну пісню, що нагадує вакхічну, намовляючи пити вино, яке у свій час перетвориться у кров. У підземеллі Варшавського кафедрального собору, біля саркофагів королів, збираються замасковані змовники. Одного з них – достойного Голову – легко впізнати за сивим волоссям. Це автор «Śpiewów historycznych» («Історичних пісень») Юліан Урсин Нємцевич. Входять наступні, вимовляючи пароль: Вінкельрід. Голова хоче зачекати, але декілька змовників переконують убити царя і наступників трону. Кордіан сам береться за виконання цього завдання, уночі він має бути на варті у замку перед дверима царської спальні. Перед дверима розгортається внутрішня драма його душі, Страх і Уява переважають, руйнівні сили перемагають. Кордіан непритомніє, а цар прокидається. Він підозрює у зраді свого брата. Кордіан потрапляє до лікарні для божевільних, де Доктор порівнює його наміри з химерами інших пацієнтів, один із яких вважав себе хрестом, а другий плечем підтримує небесне склепіння, щоб не впало. Однак Кордіан не хворий. Його віддають під військовий суд, який виносить вирок. Цар і його брат, великий князь Костянтин, зустрічаються в замку – їхня розмова дуже жорстка, цар підозрює брата в організації змови, проте підписує надзвичайне помилування для Кордіана. Тим часом каральний загін уже готується до пострілу, а солдат із наказом царя наближається з іншого боку. Чи встигне? Фінал залишається відкритим.

У драмі «Кордіан» представлено процес дозрівання героя. Від домашнього вогнища, шляхом великого туру Європою, аж до участі в національній змові. Це послідовний нарис біографії польського юнака. Однак щось заважає, між змовниками вимальовуються суперечності: з одного боку, зʼявляються голоси, що царевбивство суперечить польській традиції, а з другого – жорстоке бажання знищити царя і його родину. Кордіан намагається діяти як «самотній революціонер», проте на заваді стає буйна уява романтичного індивідуаліста, тому дія залишається без результату. Драма містить суворий осуд «niedoczynu» («недодії») повстання, відсутності цілісної ідеї та нестійкості очільників.

«Кордіан» і театр

«Кордіан» має більш щільну будову, ніж «Дзяди», хоча від театру вимагає багато: другий акт складається з подорожніх сцен, а у «Підготовці» маємо у ремарках такий запис: «Блимає десять разів та десять тисяч чортів падає». Це формулювання часто наводять під час дискусій про відірваність романтичного театру від традиційних сценічних обмежень. У цьому випадку в інсценізації можна використати музику, що цілком гарно імітує звук падіння «десяти тисяч чортів».

Премʼєра «Кордіана» відбулася 1899 року в Кракові. До цього часу твір вважався драмою для читання («Lesedrama»). Інсценізація «Кордіана» торувала шлях до театрального втілення великої романтичної драми, зокрема Міцкевича і Красінського, а також Ґете і Шиллера. «Кордіан» у ХХ столітті став однією з постійних позицій національної театральної класики. У звʼязку з відходом від сценічного реалізму, драматичною напругою багатьох сцен і можливостями актуалізації, «Кордіан» став надзвичайно привабливою виставою.

Складно сказати, якою би стала подальша доля героя, якби запланована трилогія була написана. Словацький до цієї драми більше не повернувся. Тему Листопадового повстання з героїчної точки зору поет представив також у вірші «Sowiński w okopach Woli» («Совінський в окопах Волі»). Це наче відповідь на «Редут Ордона» Міцкевича, зрештою, вірш стосується того ж епізоду із періоду занепаду повстання – оборони передмість Варшави від наступу російських військ. Поляки не хотіли здаватися. У битві також загинув генерал Юзеф Совінський – учасник повстання Костюшка та походу Наполеона на Москву, у битві під Бородіно він втратив ногу. У вірші Словацького сивочолий генерал представлений у останні хвилини його життя, коли він захищається у невеличкій церкві в передмісті Варшави: генерал «o nodze drewnianej» («з деревʼяною ногою»), що обперся об вівтар, відмовляється здатися. Не відомо, чи, власне, так було, але легенда має свої права. Мотив «Совінський в окопах Волі» увійшов згодом до іконографії патріотичного малярства (його представив Войцех Коссак).

Найбільш безпосередньою оцінкою повстання та його занепаду була гнівна «Гробниця Агамемнона».