Посестри. Часопис №152 / Грудень

з-під колеса пил і не більше
чекати напевно дарма 
суглобами стиснена тиша 
було-відгуло-і нема

 

всі друзі – у стан перехожих 
кохані – в омани оаз
самотністю власною схожі 
найкраще – це гаяти час

 

кричиш у своє задзеркалля 
розколюєш лобом бетон 
жахливо фарбована краля 
мій найсоковитіший сон

 

чужу споглядаєш епоху 
мов мрію загублену де
я очі спиваю потроху 
і сніг за собою веде

 

нещиросолодке зітхання… 
де ніч зустрічається з днем 
де навіть кіно про кохання 
і навіть з щасливим кінцем