Посестри. Часопис №98 / Темрява трохи вагається перед тим, як піти
День закоханих у лютому – для українців звучить як оксюморон. Лютий? Це розстріли на Майдані, це початок широкомасштабного вторгнення, це довгий темний час без сонця, це довга війна. Але навіть на війні може бути просвіт кохання. Номер 98 переплітає війну, зневіру, вогонь і любов.
Концентроване кохання – це два класичні тексти Лесьмяна в перекладі Маріанни Кіяновської. Це нагадування, що земля була задумана для солодкої любові:
Як коса твоя – вибухле зілля – несміло
Обвіває мій дух саду подихом пряним,
Я торкаюсь коси – почуваюся п’яним –
І губами вслід дрожу проводжу по тілу.
Палюче кохання, овіяне забороною, у черговому уривку з повісті Антоні Лібери «Мадам» (переклад Жанни Слоньовської). Книжка, що потрапила до списку найважливіших перекладних видань 2023 року від Українського ПЕНу, розповідає історію учня старших класів, закоханого в яскраву, сильну і недоступну жінку: вчительку французької мови.
Добірка нової поезії Лесика Панасюка, як водне плесо, відбиває війну. І, як справжня поезія, перетворює її на досвід, із яким, хоч він і понад людську витривалість, ми таки можемо дати раду, темрява зі страшним опором, але все ж відходить.
Турбіни гідроелектростанцій перетворюють старі карти
перетворюють дошки пошани
перетворюють дитячі спогади
перетворюють імена родичів
і все на електроенергію
Кожен день тепер поминальний
достатньо тільки ввімкнути світло коли повертаєшся з роботи
Темрява трохи вагається перед тим як піти.
Продовжуємо знайомити читачів із сучасною польською поезією, в номері вона представлена текстами Войцеха Бжоски у перекладі Юрія Матевощука. Бжоска оперує понурими метафорами –«протягом останніх тижнів на деревах замість листя розквітають перекреслення», «за мить буде висаджений останній міст, що єднає живих та померлих», «місяць однієї ночі може обскакати сотні барів сотні спотворень»– але саме такі метафори описують присмеркову реальність, у якій завмер світ (українці знову згадують про свій лютий і свою війну).
Натомість метафора Юлії Шевель (чий вірш використала Мальвіна Корж у черговому відео з циклу поетичних перформансів – дуже виразна, тілесна, червона: війна як менструація.
Оповідання Ірини Феофанової теж розповідає про кохання: таке, яке може статися в темряві блекауту в знеструмленому Ірпені, текст, зрештою, дуже зворушливий (як і будь-яка любов у час війни?) Завершуємо випуск першою частиною літературно-критичного есею Людмили Бербенець, у якому вона порівнює двох авторів, що намагалися зазирнути в майбутнє і написали, незалежно один від одного, дуже подібні тематично тексти, котрі вийшли того ж самого року. Йдеться про Станіслава Лема та Філіпа К. Діка.
