Посестри. Часопис №151 / Моє пекло. Частина друга
Перша частина в номері 150
Картина друга
Сцена п’ята
Марися біжить містом. Чутно вибухи.
МАРИСЯ. А де тут бомбосховище? А де тут бомбосховище?
Забігає за стіну, під вибухи починає відтискатися від підлоги. Вибух.
МАРИСЯ. Якщо встигну зробити три підходи до наступного вибуху, то…
Марися відтискається від підлоги з максимальною швидкістю. Поки не падає від утоми. Заплющує очі.
Пауль-Ед, вдягнений у спортивний костюм, пофарбований у російський триколор.
ПАУЛЬ-ЕД. Привет!
МАРИСЯ. Ви хто?
ПАУЛЬ приставляє до скроні Марисі пістолет.
ПАУЛЬ. Имя?
МАРИСЯ. Марися.
ПАУЛЬ. Сколько лет?
МАРИСЯ. П’ятнадцять.
ПАУЛЬ. Рост?
МАРИСЯ. Сто сімдесят сантиметрів.
ПАУЛЬ. Вес?
МАРИСЯ. Сорок вісім кілограмів.
ПАУЛЬ. Ты жирная! Встала и пошла.
МАРИСЯ. Ви хто?!
ПАУЛЬ. Встала и пошла.
МАРИСЯ (встає, йде за Паулем-Едом). Ви хто?
ПАУЛЬ. Стой! Сто приседаний!
МАРИСЯ. Чому я маю…
ПАУЛЬ (перериває). Ща здохнешь!
Марися присідає з приставленим до скроні пістолетом та інтонацією диктора проговорює: «Єльський університет у США наприкінці серпня оприлюднив власний аналіз із назвою «Система фільтрації: карта в'язничних закладів росії в Донецькій області». Дослідники виявили щонайменше 21 табір».
Затемнення.
Вечір. Марися прокидається. Тяжко дихає.
У цей час Олена прибирає в кухні. Протирає стіл. Виймає з мийної машини тарілки та ставить їх у неправильному порядку, не враховуючи розміру. Виходить із кухні, не притримуючи дверей, тож вони грюкають.
Хелена у вітальні любовно розставляє великі альбоми за розміром на полиці. Чує грюкіт дверей у кухні, здригається.
Олена входить до своєї кімнати. Скидає з себе одяг до нижньої білизни, кидає його просто на підлогу та безсило лягає на ліжко, вставляє у вуха навушники, дивиться в стелю.
До кухні заходить Хелена, оглядає кухню, хитає головою, ретельно протирає всі поверхні, які щойно протирала Олена. Розставляє тарілки за розміром.
Лука у своїй кімнаті душить себе шарфом перед дзеркалом.
Марися в навушниках робить фізичні вправи у своїй кімнаті, голосно гепаючи по підлозі – стрибає «зірочкою», відтискається від підлоги.
За стіною Пауль (його кімната через стіну з Марисиною) погрожує кулаком, рве на собі волосся. Падає на коліна, здіймає руки в молитві.
ПАУЛЬ. Дорогий WGH, молю тебе на колінах. (Опускає голову, збирається з думками). Молю про справедливіть. Зроби стіни товщими, щоб я не чув, як вони грюкають дверима! Гупають по підлозі босими п’ятами! Пересувають меблі, сушать волосся, приймають душ після десятої!
Опускає голову, збирається з думками.
Молю про справедливіть. Зроби стіни товщими, щоб я не чув, як вони грюкають дверима! Гупають по полу босими п’ятами! Пересувають меблі, сушать волосся, приймають душ після десятої!
Пауза. Довга пауза.
У мене вуха, як у слона – я чую чуже дихання. Ці дві жінки – молодша та старша – страшні створіння. Шумні. Особливо молодша. Як можна так голосно розмовляти по телефону?! Гупати ногами. Старша смалить одна за одною у дворі та говорить без навушників. Я вже українську так скоро вивчу. Вона когось шукає та істерично кричить на того, з ким розмовляє. Я їй подавав знаки очима, що не треба так робити. Показував руками на вуха, але вона лише давить либу у відповідь та продовжує говорити.
WGH, якщо ти чуєш, якщо ти знаєш, якщо ти бачиш мене – смиренну добру людину, порядного громадянина, який ніколи не переходив дорогу на червоне, ніколи в житті не кинув у смітник нічого зайвого, прибирав, не порушуючи графіка! Якщо ти чуєш мене, зроби так, щоб я їх більше не чув!
Знову гуркіт!
Шановний WGH, благаю, змилостився, щоб я не чув. Не чув, як вони… дихають.
Лист із детальним описом різних видів шумів я тобі відправив. Чекаю на відповідь.
З найкращими побажаннями,
Пауль Китцлер.
Із силою стукає в стіну.
Лука чує грюкіт, припиняє себе душити себе шарфом. Іде до кухні. Там роздратована Хелена роздивляється скатертину.
ХЕЛЕНА (Луці). Вона знову посадила пляму!
Лука виймає собі з холодильника щось з’їсти, під час розмови без апетиту жує.
ЛУКА. Пауль знову стукає у стіну.
ХЕЛЕНА. А от вчора вона засунула в пральну машину лише дві блузки і включила короткий режим. Я їй: «Олено, скільки повторювати? – Ми не перемо дві блузки, це зайвий розхід електрики! Ви в нас лише місяць, а ми вже заплатили втричі більше за воду та світло!» А вона мені: «Я ж включила короткий режим!» А я їй: «Це дорожче!» Вона: «Не розумію логіки!»
ЛУКА (в’яло). Я теж не розумію.
ХЕЛЕНА. Вона пропонує: «Давайте я заплачу за прання. Давайте я буду доплачувати за комунальні послуги».
ЛУКА. Взяла б.
ХЕЛЕНА. Вона голодранка! Сидить на грошах Джоб-центру. Звідки візьме?
ЛУКА. Тоді забий.
ХЕЛЕНА. Я намагаюсь. Або ще одне – ми домовились, що вона сидить та чекає майстра газовика. І що б ти думав? Я повертаюсь додому, а її немає.
ЛУКА. Умгу.
ХЕЛЕНА. Вона забула і чухнула на манікюр! Я її ще місяць тому попередила – прийде газовик, у мене термін у стоматолога, я не зможу, тож, будь ласка, Олено, будь удома. Якщо ти не будеш – я запропоную Луці!
ЛУКА. Я б не зміг.
ХЕЛЕНА. Знаю. До речі, а чому?
ЛУКА. Консультував робітників залізниці – що робити, якщо хтось спробує покінчити життя самогубством та стрибнути під потяг.
ХЕЛЕНА. Господи-боже! І багато таких випадків?
ЛУКА. Я не вивчав статистики. Але приклад Роберта Енке
ХЕЛЕНА. Ти ж ніби консультацію проводив? Навіщо тобі було спостерігати за тими потягами?!
ЛУКА. Ти чула такий термін «польові дослідження»?
ХЕЛЕНА. Звісно, чула! Не мороч голову. Я знаю, що ти там робив!
ЛУКА. Мамо, я б ніколи.
Хелена перериває.
ХЕЛЕНА. Ти просто не хотів сидіти вдома та чекати на газовика, тому що ти т-е-р-п-і-т-и не можеш спілкуватися з незнайомими людьми.
ЛУКА. Точно. Ти мене розкусила.
Хелена починає полірувати серветкою кран.
ХЕЛЕНА. Ну добре – ти. Молодий – вітер у голові. Але вона могла би взяти участь у житті родини! Я не розумію, як можна, сидячи на грошах Джоб-центру, витрачати кожен місяць по сорок євро на манікюр! Ти в курсі, що вона кожного місяця робить манікюр? І я не здивуюсь, якщо скоро вона піде на педикюр.
ЛУКА (йому знову нудно). Ти знала, на що йшла, коли запрошувала їх.
ХЕЛЕНА. Знала. Але одна справа знати, а інша – з-н-а-т-и! Уяви собі, питає в мене вчора, до якого косметолога я ходжу. Я що, схожа на ідіотку, яка ходить до косметолога?
ЛУКА. Абсолютно не схожа.
ХЕЛЕНА. Тобто ти вважаєш, що я погано виглядаю?
ЛУКА. Мамо, ти прекрасно виглядаєш.
Грюкіт у стіну.
ХЕЛЕНА. Знову Пауль!
ЛУКА. Він мудак.
ХЕЛЕНА. Може, він і ідіот, але ця дівчинка Марися... Ні –, вона мені дуже подобається, але вона с-т-р-и-б-а-є після десятої. А ця Олена не звертає на дитину жодної уваги. Ходить як зомбі останні дні. Дівчинка стрибає, а Пауль зі мною більше не вітається.
ЛУКА. Горе.
ХЕЛЕНА. Це не смішно. (Показує). Я там відклала консерви, віднеси їх у пункт для біженців.
Лука розглядає консервні банки з-під консервів.
ЛУКА. Хм, половину з них треба викинути.
ХЕЛЕНА. Чому?
ЛУКА. Тому що там термін придатності минув рік тому!
ХЕЛЕНА. Прикро. Завтра гості приїдуть, Фріда з Еллою.
ЛУКА. Вони ще живі?
ХЕЛЕНА (строго). Не запізнюйся на обід. Вони дуже скучили (гладить Луку по голові) за нашим хорошим хлопчиком. Я приготую десерт із груш. Дивись, які прекрасні.
Показує чотири груші. Кладе їх у гарне блюдо. Дивиться у бік Олениної кімнати, в якій горить світло.
ХЕЛЕНА. Вона використовує дуже багато електрики! І ще цей шепіт і крики з кімнати Марисі. Тобі не здається це дивним?
ЛУКА. Не чув.
ХЕЛЕНА. Ти ніколи нічого не чуєш. Мала ночами скрикує приглушено, а наша намазана краля на неї кричить.
ЛУКА. Якби вона кричала – я би знав.
ХЕЛЕНА. Вона пошепки кричить. І я не розберу, про що вони говорять.
ЛУКА. Мамо, випий чаю з ромашкою. Не вигадуй.
ХЕЛЕНА. Щось тут не те. Хтось із них весь час зважується.
ЛУКА. Звідки ти знаєш?
ХЕЛЕНА. Ваги зранку завжди зсунуті в бік тумбочки. Я їх так акуратно поставлю під саму стінку, а зранку вони завжди зсунуті.
ЛУКА. Я теж зважуюсь.
ХЕЛЕНА. Але ж не кожного дня.
ЛУКА. Кожного.
ХЕЛЕНА. І скільки ти важив сьогодні?
Пауза.
ЛУКА. Чого ти причепилася? Не пам’ятаю.
ХЕЛЕНА. Ти їх вигороджуєш!
ЛУКА. Ма, може, ти без мене – з Фрідою та Еллою? Голову ніби бетоном залило.
ХЕЛЕНА. Це тобі на вокзалі в голову надуло! І не спізнюйся завтра!
Лука йде до себе в кімнату. Проходить повз двері Марисиної кімнати. Щось чує, зупиняється, прислухається. Потім іде до себе. В’яла Марися сидить на ліжку. Хелена, голосно гупаючи, ходить по кімнаті.
ОЛЕНА. Треба щось вирішувати. Вона нас так добре прийняла. А потім зненавиділа. Я ж не спеціально не протираю ті крапельки. Туплю.
МАРИСЯ. Кажи лише про себе.
ОЛЕНА. А ще ти стрибаєш. Пауль злиться. Ти можеш не стрибати?
МАРИСЯ. Може, мені й не дихати?
ОЛЕНА. Ніхто не обмежує твоєї свободи. Але не треба стрибати в цей… Скажи – я скажу.
МАРИСЯ. Ruhezeit.
ОЛЕНА. Точно! Вона вона ходить, підтиснувши губи. Я вже не знаю, як із нею говорити. Я їй щось кажу – а вона робить покер-фейс. Пише мені по «хенді» повідомлення. Я вже їх боюся більше, ніж листів із Джоб-центру. «Олено, ви прали дві блузки, електрика дуже дорога. Олено, вчора о другій ночі у вас горіло світло!» – Господи, це не життя, а постійний контроль. Я не можу розслабитись.
МАРИСЯ. А ти знаєш, що буде завтра на обід?
ОЛЕНА. Поняття не маю.
МАРИСЯ. Можеш спитати у Хелени?
Олена оторопіло дивиться на Марисю.
ОЛЕНА. Ти не зрозуміла, що я тобі сказала?
МАРИСЯ. Зрозуміла. То спитаєш?
ОЛЕНА. У мене напружені стосунки з Хеленою. Чому тобі так важливо знати, що буде на обід?
МАРИСЯ. Просто хочу знати!
ОЛЕНА. Думаю, щось прісне та корисне. Як у тебе справи в школі?
МАРИСЯ. Нормально.
ОЛЕНА. У тебе з’явилися друзі?
МАРИСЯ. Ні.
ОЛЕНА. Тебе не ображають?
МАРИСЯ. Я там ні з ким не спілкуюсь.
ОЛЕНА. З тобою ніхто не хоче спілкуватись?
МАРИСЯ. Ти завжди все перекручуєш. Я тобі сказала, що я(!) ні з ким не-с-п-і-л-к-у-ю-с-ь, бо не хочу! Хелена вважає, що мені краще перейти в альтернативну школу. Типу вальфдорської.
ОЛЕНА. Ах, Хелена вважає? Там же нічому не вчать! Будеш недоучкою.
МАРИСЯ. Чому ти так упевнено про це заявляєш? Ти там колись була? Чому ти завжди судиш про те, про що не маєш жодного уявлення? Так і вдома було. І тут! Усюди! У тебе завжди готове судження з будь-якого приводу про все на світі. Чому ти не допускаєш, що Хелена краще ніж ти розбирається в цих питаннях?
ОЛЕНА. О! А ти здружилася з Хеленою?! Клас.
МАРИСЯ. Тому що вона цікавиться мною! А ти – ні!
ОЛЕНА. У мене нема сил саме зараз щось тобі доводити. Я розумію – перехідний вік, війна, але я теж жива людина! (Голос зривається). Мені Юрко вже два тижні не дзвонить!
МАРИСЯ (беземоційно). Співчуваю.
ОЛЕНА (вже не звертає уваги на Марисю, заглиблена в свої переживання). Його передислокували. Він прислав смс, і все.
МАРИСЯ. Ну почекай.
ОЛЕНА. У нас домовленість – зідзвон або повідомлення раз на три дні. Я як муха в павутині. Все забуваю. От і сьогодні Хелену підвела. Зовсім з голови той газовик вилетів. Я й пішла на манікюр до нашої дівчини-українки, щоб хоча б трохи потеревенити і не придумувати страшного про Юрка. У мене аж живіт зводить, коли починаю думати.
МАРИСЯ. Сказала би правду.
ОЛЕНА. Щоб вона мене жаліла? Це допоможе знайти Юрка?
Олена перевіряє телефон, безсило сідає на ліжко.
ОЛЕНА. З ним же все буде добре?
МАРИСЯ. Ти дзвонила в військкомат?
ОЛЕНА. Там нічого не знають. Сказали, що там, де він, поганий зв’язок. Сказали чекати.
Марися несподівано сильноміцно обіймає Олену. Та її автоматично гладить по голові.
ОЛЕНА. Вибач мене. Тобі потрібна підтримка, а я ні на що не годна.
Кладе телефон у кишеню, щось там намацує.
ОЛЕНА. Ой, я й забула! Пам’ятаєш той чудовий магазинчик із хорошою кавою?
МАРИСЯ. У центрі? З такою привітною фрау?
ОЛЕНА. Ага. Там ще незвичайний авторський шоколад продають.
МАРИСЯ. І сердечко з прутиків у кутку висить.
ОЛЕНА. На сердечко якось не звернула уваги, але ймовірно. Тримай!
Витягує з кишені шоколад.
ОЛЕНА. З солоною карамеллю і якимись пелюстками.
Марися напружено витріщається на шоколад.
ОЛЕНА. Щось не так? Я думала, тобі буде приємно – ти ніби хотіла.
МАРИСЯ (приречено). Круто. Просто це дорого.
ОЛЕНА. Точно не дорожче за манікюр.
Марися бере шоколад, розглядає.
МАРИСЯ. Вона любить – кіш.
ОЛЕНА. Хто?
МАРИСЯ. Хелена. Купи їй кіш та пригости. Вибачся, що блузки прала. І все налагодиться. А Юрко знайдеться. Він же у тебе, як ти кажеш, фартовий.
Олена сумно усміхається. Цілує Марисю в лоб та виходить. Марися нюхає шоколадку, розглядає її, розгортає, відкушує. Потім кидає на підлогу. Кидається на ліжко та плаче. Світло змінюється на холодне (прим.: оскільки Марися бачить сон, потрапляє ніби в іншу реальність – це необхідно підкреслити).
Підходить Пауль-Ед, вдягнений у російську військову форму.
ПУЛЬ-ЕД. Почему свет горит? Ты не экономная!
МАРИСЯ. Зараз вимкну.
ПАУЛЬ-ЕД. Говори по-русски!
МАРИСЯ. Сейчас выключу.
Іде вимикати світло.
ПАУЛЬ-ЕД. Погоди! А что это у нас на полу лежит?
МАРИСЯ. Это не мое!
ПАУЛЬ-ЕД. Врешь как дышишь. Ты такая жалкая. Ты думаешь, ты достойна еды? Жирным шоколад нельзя.
МАРИСЯ. Я не ела.
ПАУЛЬ-ЕД. Кого ты хочешь обмануть? Ты откусила! Целый кусок. Ты знаешь, сколько там каллорий?
Марися сумно киває.
ПАУЛЬ-ЕД. А я думал, ты не такая ничтожная. Я думал, ты сильная. Сколько ты весишь?
МАРИСЯ. Сегодня утром было сорок!
ПАУЛЬ-ЕД. Можешь, если хочешь! Но теперь ты жирная. Ты съела шоколад. Шоколад можно нормальным людям, а не таким жалким слабовольным ничтожествам, как ты. Ты должна отработать!
Під час наступного діалогу Пауль-Ед марширує. Марися відтискається від підлоги.
ПАУЛЬ-ЕД. Здесь тебе не Украина. Здесь российская федерация.
МАРИСЯ. З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України росія депортувала понад 19 тисяч українських дітей.
ПАУЛЬ-ЕД. Ты будеш теперь в россии жить, россия научит порядок любить. Лоботомия. Лоботомия. Моя оухенная лоботомия!
МАРИСЯ. Дослідники поділяють табори на чотири категорії: місця для «реєстрації». Заклади, де переміщених осіб примусово утримують до проведення допиту.
Центри для повторних допитів і, нарешті, табори для інтернованих.
ПАУЛЬ-ЕД. Вправо нельзя, влево нельзя. Гимн росии выучить! (Наспівує). россия – священная наша держава… Держава-а-а а-а, що там далі?
МАРИСЯ. Росіяни застосовують електрошок та фізичні розправи.
Одного хлопчика 16-ти років змусили прибирати в кімнаті тортур. Він сказав, що росіяни катують як цивільних, так і солдатів.
ПАУЛЬ-ЕД (співає). Священная наша держава… Держава-а-а а-а, що там д-а-а-а-лі? Океюшки. Вставай, страна огромная! Вставай на смертный бой!
МАРИСЯ. Вставляють голки під нігті, щоб потім приєднати до них джерела електричного струму.
ПАУЛЬ-ЕД. С бандерской силой темною, с проклятою ордой!
МАРИСЯ. Одного 24-річного цивільного катували впродовж двох днів.
ПАУЛЬ-ЕД. Пусть ярость благородная вскипает, как волна!
МАРИСЯ. Зняли з нього штани та били струмом його геніталії. Бранець намагався повіситися в камері, але шістнадцятирічний хлопчик його втримав.
ПАУЛЬ. Идет война священная. Ты жирная свинья! Тра-та-та.
МАРИСЯ. Це інтерв’ю хлопчик дав швейцарському франкомовному телеканалу RTS.
ПАУЛЬ. Тебе надо следить за собой. О каллориях мне отчет каждый день. Ты жирная.
МАРИСЯ. Я жирная.
Сцена шоста
Олена витягає з жовтої валізи скляну банку, у якій плаває серце (що нагадує людське) та військову куртку, притуляється до неї лицем.
ОЛЕНА. Привіт, рідний.
Лягає на килимок для йоги, накриває себе курткою.
ОЛЕНА. Дихай. Розслабся. Дихай. Викидай страх із серця. Ти розслаблена. Ти уявляєш себе і Юрка в хорошому місці. Ти віриш в те, що все буде добре.
Підхоплюється.
Бляха! Що за хєрь?!
Обережно кладе куртку на підлогу, бере її за рукав, ніби людину. Говорить ніжно.
Кожен день свій починаю з того, що передивляюсь телеграм.
Отримати б від тебе бодай слово. Типу – я окей, ти як, мала?
Милий мій. Ти так далеко. Я не знаю, що ти їв чи пив.
Подумки дивлюсь на тебе.
Згадую, лелеку, того, який над нами нашої першої весни пролетів.
І ми зробили собі тату. Отут (показує на ключицю).
Я дивлюся пабліки москальські, я боюсь побачити тебе. Полоненого.
В голові з минулого флешбеки – геометрія наших вулиць, твоїх вилиць,
географія твоїх татух, твої губи, твої очі. Картина в нашій спальні.
Ніби різні уламки нас розказують мені про нас із тобою.
В мене враження, що я хворію сильно.
Я живу з чужими людьми.
Я не можу зовсім малювати.
Зараз я ніби ніхто.
В мене ніби обрізали крила.
Я ніби здихаю онлайн.
Я знаю, ти в полоні обов’язків перед Батьківщиною, я в полоні материнства.
Відкидає рукав куртки.
Краще б ти не ходив ні на яку війну! Є такі чоловіки, що не пішли. Вибач! Але про мене ти подумав?! Що буде зі мною, якщо тебе…
Притискає до себе куртку.
Олено, заткнись! Ти маєш бути сильною! Все буде добре. Він подзвонить. От просто зараз від нього прийде повідомлення – «Привіт, заєць, ну шо ти там?» Я тільки дорахую до десяти. Раз-два-три… Та якого біса?! Дитячий садок якийсь.
Треба діяти.
Підхоплюється, ходить кімнатою.
Мені в чаті одна баба сказала – дзвонити в центральне пошукове бюро Червоного Хреста. Може, вони щось знають? А як він, і справді, в полоні? Чи… Стоп! Не думай про погане. Так. Ось їхній номер. Хоча зараз пізно. Чи не пізно? Вони створені, щоб допомагати людям. А допомога потрібна в будь-який час. Особливо вночі. Коли весь світ спить. А Страх стає великим, як хмарочос, і приходить до тебе з подругою Тривогою. Шкода, що тут не можна курити.
Дзвонити чи не дзвонити? – Вічне це питання заїбало.
Олена набирає на мобільному телефоні номер Червоного хреста. Там зайнято. Знову набирає – зайнято. Знову набирає – лунає звук виклику, потім вмикається автовідповідач.
ОЛЕНА. Вітаю! Це Олена Пономаренко з України. Мого партнера звати Юрко Гончар. Йому тридцять дев’ять років. Він військовий. Він не виходить на зв’язок уже два тижні. Якщо у вас з’явиться інформація, передзвоніть мені, будь ласка.
Олена вимикає телефон, дивиться перед собою.
Потім іде до кухні. Наливає собі воду, п’є.
Помічає груші, бере одну, надкушує та йде до своєї кімнати.
Сцена сьома
Ранок. Розлючена Хелена та Олена стоять одна напроти одної по різні боки столу, на якому в тарелі лежить три груші. Біля Олени стоїть чашка з недопитою кавою.
ХЕЛЕНА. Я попередила, що до мене прийдуть подруги, тому я купила чотири тверді груші, щоб приготувати їх на десерт. І зранку я бачу, що їх лише три!
ОЛЕНА. Це сталося на автоматі.
ХЕЛЕНА. Я думала, ми домовились, що будемо тримати наші фрукти в квадратній мисці, а ти покладеш свої в круглу!
ОЛЕНА. Я зараз збігаю в маркет і куплю такі самі.
ХЕЛЕНА. Там таких немає! Ці груші я купила у фермера! Це чисті груші без пестицидів! І я не прошу тебе їх купувати. Я зроблю щось інше, але, будь ласка, чи не могла б ти в майбутньому питати, перш ніж брати те, що тобі не належить?
ОЛЕНА. ОКЕЙ! Обіцяю – більше жодного шматка з твого столу не візьму! (Українською) Тим паче, я терпіти не можу цю прісну веганську хрінь, яку ти готуєш!
ХЕЛЕНА. Я рада ділитися їжею з тобою!
ОЛЕНА. Давай їсти окремо, щоб не виникало таких питань!
ХЕЛЕНА. Ти звинувачуєш мене в жорстокості?!
ОЛЕНА. Я пропоную вихід.
ХЕЛЕНА. Це не вихід. Вчора в тебе знову горіло світло вночі. В мене рахунок за електрику збільшився втричі!
ОЛЕНА. Я тобі пропоную оплачувати частину рахунків!
ХЕЛЕНА. З чого? З тих копійок, які ти отримуєш? Подумай про свою розумну і чудову доньку! На яку ти кричиш! І якій дозволяєш цілими днями сидіти в інтернеті!
ОЛЕНА. До чого тут мій спосіб виховання?
ХЕЛЕНА. Ти їй ламаєш психіку! У дівчинки такі дані, вона гарно малює. Могла б учитися в альтернативній школі, а не в гімназії. Гімназія – стрес для неї! Вона ходить сонна.
ОЛЕНА. Вона адаптується.
ХЕЛЕНА. Я намагаюсь не втручатися, це твоя справа. Але ти не хочеш зводити її до лікаря? Вона погано їсть.
ОЛЕНА (українською). Я й сама таке їсти не можу. (Німецькою) З нею все добре! У тебе є син, от і займайся ним!
ХЕЛЕНА. З Лукою ніколи не було проблем. Я забезпечила йому адекватне виховання. Він завжди може зі мною поговорити. Я про нього все знаю! Він хороший хлопчик!
ОЛЕНА. Тільки він давно вже не хлопчик! Він доросла людина! А живе з мамусею! У нього немає дівчини. Він майже нікуди не ходить!
ХЕЛЕНА. Це його справи. А твоя донька стрибає вечорами!
ОЛЕНА. Заняття спортом ще нікому не нашкодили.
ХЕЛЕНА. Вони мені нашкодили. Ти знаєш, що Пауль настрочив на мене вже бісову купу скарг через шум після десятої? На мене ніколи ніхто не скаржився! Поки ви тут не оселилися!
ОЛЕНА. Ясно. Ми можемо виїхати!
Олена хапає чашку та ретельно миє її під сильним струменем води. Вода сильно ллється, краплі летять у різні боки.
ХЕЛЕНА (стримано). Ми намагаємось економити воду.
ОЛЕНА. Вода ллється, я тебе не чую.
Хелена не витримує та вимикає воду.
ХЕЛЕНА. Посуд краще мити в посудомийній машині!
ОЛЕНА. Чорт!
Несподівано схлипує. Хелена лякається.
ХЕЛЕНА. Ніхто не змушує тебе виїжджати, я тебе образила?
ОЛЕНА. Справа не в тобі. Мій Юрко пропав.
ХЕЛЕНА. Ти дзвонила йому?
Олена киває головою.
ОЛЕНА. Сто тисяч різ. Ніхто не відповідає. Я навіть набирала той дурнуватий Червоний Хрест, який не зрозуміло для чого існує на цьому світі, і залишила їм повідомлення. Всі свої дані лишила. А вони не передзвонили.
ХЕЛЕНА. Може, потрібно почекати?
ОЛЕНА. Я не можу чекати.
Хелена важко зітхає, сідає поряд із Оленою.
ХЕЛЕНА. Хочеш, сьогодні за пляшечкою вина ввечері посидимо?
Олена киває. Вони обіймаються.
Сцена восьма
Вокзал. Туалет. У туалетній кабінці Пауль сидить на унітазі та одночасно пише фломастером на дверях туалету напис (який крупним планом виводиться на екран):
«Impfen kann töten! Hat keine Wirkung! Alles Lüge!
Frieden-Schaffen-Ohne-Waffen = keine Waffenlieferung an Ukraine».
Паульвиходить ізкабінкизфломастеромуруці, стикаєтьсязЛукою.
ПАУЛЬ(непривітно). Яказустріч. (Миєруки). Зібрався в подорож?
ЛУКА. Ні. Авиїдете?
ПАУЛЬ. Збирався, бонервиневитримуютьшуму, якийспричиняютьвашіг-о-с-т-і, алеякасьсвинякинуласьпідпоїзд. Усіпланидобіса.
ЛУКА. Самогубцявижив?
ПАУЛЬ. Цебулап’янатітка. Розпатлана. Щейсіськавнеївивалилась ізліфону. Ледветрималасьнаногах. Якасьбіженка.
ЛУКА(саркастично).Незнав, щовитакийдокапобіженцях. Із першогопоглядубачите.
ПАУЛЬ. Ащотамбачити. Цвітна. ЧитозСирії, читозПакистану, чизІрану, яїхнерозрізняю. Проклятіамерикоси, всечерезних. Вонивлаштовуютьбардакусвіті, анещаснаНімеччинамаєтисячамиприйматибіженців, нібивонагумова. Івсю цю бидлоту утримуютьзанашізтобоюподатки!
ЛУКА. Наскількияпам’ятаю, винепрацюєте.
ПАУЛЬ. Ятутнародився!
Збираєтьсяйти. Обертається.
ПАУЛЬ. Щоб усіцісамогубціповиздихали! Ісамимнеживеться, ііншимзаважають. Хочешздохнути, пиздуйвмаркет, купуймотузкуівішайсяназдоров’я, анерозраховуйнапослугинімецькоїзалізниці!
Лукавжезбираєтьсязайтивтуалет. Паульховаєфломастерукишеню.
ПАУЛЬ. Попереджаю. Якісьлюдитамлишилинапис у туалеті. Нете, щобянезгоден, алетерпітинеможу, колипартачатьдержавнемайно. Бувай.
Луказаходитьукабіну, читаєнапис. У ньогодзвонитьтелефондовіри. Вінвідповідає.
ЛУКА. Гарячалініяпсихологічноїдопомоги. Щоувассталося?
Утрубціхтосьсхлипує.
МАРИСЯ(голос). Яхочупоговоритипроїжу.
ЛУКА. Яквасзватиідеви зараз?
МАРИСЯ(голос).Не важливо.
ЛУКА. Розкажіть, щосталося?
Луканамагаєтьсявитертинапис.
МАРИСЯ(голосзривається).Явтомилася. Втомиласяконтролюватиїжу.
ЛУКА. Аякїїможнаконтролювати?
МАРИСЯ(голос). Япостійнорахуюкалорії. Сьогодніяз’їлазайвийшматокхліба.
ЛУКА. Яз’ївцілупіцу. Іщо?
МАРИСЯ(голос).Ате, щоятеперцілийтижденьбудутрахатисобімозокцимшматкомхліба.
Луказалишаєспробустертинапис.
ЛУКА. «Трахатимозок»? Десьявжечувцейвислів. Тинемісцева. ТизУкраїни?
МАРИСЯ(голос).Танунахер!
Натомукінцідроту кладутьслухавку.
ЛукавитягаєзкишенііншийфломастерілишаєпіднаписомПауляпідпис:
«писавсамовпевненийгівнюкПаульК.»
Сцена дев'ята
Світлозмінене. Марисясидитьупозілотосапередтарілкоюзішматкомхліба.
НапротинеїсидитьПауль-Ед у російськійвійськовійформі.
Марисяб’єсебепощоках. Почерзі – однієюрукою, другою. Зкожнимновимляпасомударстаєгучнішим, рухиприскорюються. КолиМарисядоходитьдомежі, воназупиняється. Встає, підходитьдодзеркала, показуєнасвоєзображенняпальцем.
МАРИСЯ. Щознеюнетак?! Щознеюнетак?! Щозтобоюнетак?!
Марисязновусідаєпередтарілкоюпо-турецьки, береножиці, відрізаєшматволоссятаїстьйогоразом ізхлібом.
Пауль-Едїйаплодує.
ЗаходитьХеленавмасцізмотузкоютадушитьПауля-Еда. Вінпомирає.
ХЕЛЕНА. Такбуває, колиЧервонийХрестнінащоне здатний – якстарийімпотент!
ПхаєногоюПауля-Еда вбік.
Виходить.
Затемнення.
Сценадесята
Вечір. РозлюченаХеленастоїтьбіляхолодильника. БілянеїОлена.
ХЕЛЕНА. Будьласка, хто-небудьможепояснити, чомувхолодильникулежитькіш? Кіш, щоміститьяйцяімолочнийсир? Нанашійвеганськійкухні?
ОЛЕНА. Якупилайого. Хотілазробититобіприємне.
ХЕЛЕНА. Ти, звісно, знаєш, щокішміститьмолокоіяйця?
ОЛЕНА. Вибач, япомилкововзялайого, ядумала, щовінвеганський.
ХЕЛЕНА. Наупаковцінебулоабсолютнонічого, щовказувалобнате, щоцевеганськастрава! Уменебувважкийдень, іцесталоостанньоюкраплею – прийтидодомуіпобачитикінцевийпродуктнасильстванадтваринамивхолодильнику, дезберігаєтьсям-о-я їжа!
ОЛЕНА. Чоготитакказишся?! Тидумаєш, яцезробиланавмисно?
ХЕЛЕНА. Ні, янедумаю, щотизробилаценавмисно, алеядумаю, щотиперевірялаінгредієнтипротягоммісяця,іянеуявляю, яктивзагалімоглаподумати, щоцевеганськастрава! Хочані – уявляю! Тибезвідповідальна,ітобіначхатинапочуттявсіх, крімтебе.
ОЛЕНА. Неправда! Йогохтосьпідсунувувеганськийвідділ!
ХЕЛЕНА. Значить, тинеперевірилайогосклад! Уменебулотількидваочікування, колияпогодилисяприйнятитебеусебе, одне. Однезних – щотибудешповажатите, щомивегани. Друге, щотивитиратимешкрапелькипіслядушу. Япочуваюсядужезасмученою, повернувшисьдодомуізіткнувшисьізцим!
Тицяєпальцемухолодильник. Оленазабираєкіш ізхолодильника.
ОЛЕНА. Заразвикину.
ХЕЛЕНА. Будьласка, віддайкому-небудь, аневикидай, але, будь ласка, приберийогозмогобудинку! Ярозумію, щоутебебіда. Алеянеможу. Неможу! Томущоменінестерпнадумка, щовінперебуваєвмоємудомі, якиймаєбутимоїмбезпечниммісцем.
Оленазкішемвиходить іздому. НаґанкустоїтьрозлюченийПауль.
ПАУЛЬ. Меніцеостобісіло! Кожногодняшум!
ОЛЕНА. Авамщотреба?!
ПАУЛЬ. Ярозумію, щоувасвійна. Явсерозумію. Аленетребатягтивійнусюди! Унаснемаєвійни!
ОЛЕНА(стискаєкіш). Азнаєш, чомуувасїїнемає? Томущоунасвонає! Томунашілюдигинутьтам, щобдоваснедійшло!
ПАУЛЬ(переходитьнакрик).Нісенітниця. Щетупіша, ніжбайкапроте, щовакциназахищаєвідковіду. УНімеччиниібезвасбагатопроблем! Щорокухтосьпреіпорушуєтишу. Вигіршізапапуг!
ВиходитьХелена.
ХЕЛЕНА. Припиніть!
ПАУЛЬ. Ави, фрауХелено, щематиметепроблеми. Явамобіцяю!
ОЛЕНА. Якщотинезвалишзвідси, гівнюк, ятобіцейкішвжопузасуну.
ПаультичепальцемвОлену.
ПАУЛЬ(Хелені).Цепрямапогроза! Видастевідповідьзате, щопоселиливнасцюбандитку! Якавозитьувалізахоргани!
ХеленавитріщаєтьсянаОлену.
ОЛЕНА. Ходімовмоюкімнату, ятобівсепоясню.
ОленатаХеленайдутьдокімнати.
Паульретируєтьсядосвогобудинку.
ПАУЛЬ(ужестоячизапарканом, кричить). Іпідріжтегілкиусвоєїяблуні, вонизаходятьнамоютериторію!
ОленатаХеленазаходятьдокімнатиОлени. Тамнеприбрано. Частинаодягулежитьпростонапідлозі. Хеленазвідразоюоглядає.
ОЛЕНА. Ой, обережно.
ХЕЛЕНА. Нічого.
ОЛЕНА. ТинаступиланамоюсукнювідГуччі.
Оленайдедожовтоївалізи. Витягаєїїз-підречей.
ОЛЕНА. Тількинеподумай, щояякасьзбоченка.
ХЕЛЕНА. Яготовадовсього.
ОЛЕНА. Ямаютрохипояснити. МизМарисеюїхаливпотязі.
ХЕЛЕНА. Де?
ОЛЕНА. ЗУкраїнивСловаччину. Цебувевакуаційнийпотяг. Повнолюдей.
ХЕЛЕНА. Всісидятьоднеуодногонаголовах. Тирозповідала.
ОЛЕНА. Правильно, аленевсе. Колимивжеперетнуликордон, просто білянаспримостиласьоднастаренька. Косанаоднеоко. Покликаламенедотуалету.
ХЕЛЕНА. Іяквидійшлидотуалету.
ОЛЕНА. Ногами.
ХЕЛЕНА. Тамжебулоповнолюдей!
ОЛЕНА. Такмимайжепоголовах! Читимененабрехнінамагаєшсявпіймати? Янебрешу. Людивтискаютьсявстіну, колиіншимтребапройти. Іот,стоїмобілятуалету. Вонавитріщиласьчитонамене, читокрізьмене,ікаже(змінюєінтонацію, говорить, якБабця): «Збережисерце. Посадийоговземлю, кудиприбудеш, ікоженотримаєсвоє». І всовуєменібанку.
Оленаставитьнастілбанкузрозчином, у якійплаваєвеликесерце (одразунезрозуміло – людиничитварини. Хеленаверещитьвіджаху.
ХЕЛЕНА. Олено, тирозумієш, щоцененормально? Яжпросила! Молилатебе – жодного м’яса!
ОЛЕНА. Можна, яйогопосаджуудворі?
ХЕЛЕНА. Ні! Ні! Ні! І… будь ласка, ятобідужеспівчуваю, алешукайсобіквартиру.
Хеленавиходить ізкімнати. Оленапритискаєдогрудейбанкузсерцем.
Сценаодинадцята
Ранок. КімнатаМарисі. Олена в куртціЮркатаМарисявтовстомусветріпакуютьречі.
ОЛЕНА. Те, щонехочешбрати, – лишай.
МАРИСЯ. Хеленабудепроти.
ОЛЕНА. Меніпобарабану.
МАРИСЯ. Кудимипідемо?
ОЛЕНА. Покищовготель. Далівиднобуде.
МАРИСЯ. Агроші?
ОЛЕНА. Намісцірозберемося.
МАРИСЯ. Пошукаєшменіпсихолога? Вменеєдискомфорт. Явесьчасконтролююїжу. Вчоракупиласалат у кафе, з’їлайого,іколизрозуміла, щовін ізмайонезом, – у менепочаласьпаніка.
ОЛЕНА. Тонепанікуй. Чидовсіхпроблемтименіщеоднухочешдодати?
МАРИСЯ. Нічогонехочу. Тименебісиш.
ОЛЕНА. Аменебісишти! Психологаїйзнайти – якевеликецабе, якказалатвоябабуся!
МАРИСЯ (скрикує). Вийдизмоєїкімнати!
ОЛЕНА. Миобидвімусимозвідсипіти!
Стукіт устінузбокуПауля.
ОЛЕНА. О, давнонечулихранителятиші.
МАРИСЯ. Янехочунікудийти, цетипосвариласязХеленою, отійди. Аменівонаподобається.
ОЛЕНА. Марисю, менітриндецьякважко. Тинавітьнеуявляєш, якменінабридловесьчасусеконтролювати. Весьчасчекатиновогодня – якчерговогоударупопиці. ОтримуватилистизДжоб-центру, писатинанихвідповіді, почуватисятупоюнаприйомівконторах, шукатилікарів, психологів, групипідтримки! Вменебіда, зникчоловік, якогоякохаю. Щейтипонервахїздиш.
МАРИСЯ. ТивМіноборонидзвонила?
ОЛЕНА. Всюди, детількимогла, подзвонила. Жоднихновин.
МАРИСЯ. Атиресурси, наякихрусняпоститьвідосизнашимиполоненими, дивилась?
ОЛЕНА. Дивиласьна ютубі.
МАРИСЯ. А «вбийукраїнськогочуба»?
ОЛЕНА. Щоце?
МАРИСЯ. Каналрашистів, наякомубидлотапоститьвідосизукраїнцями.
ОЛЕНА. Апокажимені.
МарисятаОленавсідаютьсяпростонаодяг, якийзбирали.
Лунаютьзвукивідео – переважноросійськиймат. Звукиударів.
Оленадивиться – те, щовонабачить, відкарбовуєтьсянаїїобличчі, воназдригаєтьсявідкожногоудару.
ОЛЕНА. Стій. Божемій, цевін? Чині? Тутневиднонормально. Давайназад. Нібині. Читак?
МАРИСЯ. Тутсхожий, тутні. Лицесильнопобите.
ОЛЕНА. Невін! (Торкаєтьсяшиї, де в неїтату). Татунемає.
Пауза. Оленагортаєвідеовтелефоні.
МАРИСЯ. Мамо.
ОЛЕНА. Так?
МАРИСЯ. Щознамибуде?
ОЛЕНА. Поняттянемаю.
МАРИСЯ. Тихочешповернутисядодому?
ОЛЕНА. ЯхочупобачитиЮрка. Обійнятийого.
МАРИСЯ. Амене?
ОЛЕНА. Тебеякожногоднябачу.
МАРИСЯ. Аобійняти?
ОленавдивляєтьсявобличчяМарисі.
ОЛЕНА. Йдидомене, моямаленька.
ОбіймаєМарисю, притискаєїїдосебеніжно. Погладжуєпоспині. Потімрукаїїмацаєспинубільшщільно. ОленавідсторонюєтьсявідМарисі.
ОЛЕНА(зіншимиінтонаціями).Скількитиважиш?
МАРИСЯ(одразустаєвпозиціюзахисту). Атобіякеділо?
ОЛЕНА. Скиньсветр.
МАРИСЯ. Чогоце?
ОЛЕНА. Ятобісказала – скиньсветр.
МАРИСЯ(шипить, якзмія).Типорушуєшмоїкордони.
ОЛЕНА(голосно). Меніоднаково, щоятампорушую. Скидайсветр, боязмушутебецезробити!
МарисязсилоювідштовхуєвідсебеОлену. Тавчепиласявдоньку. Вонипадаютькачаютьсяпопідлозі. Марисяпручається, відбиваєтьсяногами. Оленастягуєздонькисветр. НаМарисюпадаєсвітлозвікна. Оленазастигаєвражена.
Пауза.
Марисязакриваєтьсяруками.
МАРИСЯ(кричить).Яктисмієш?!
ОленапереляканодивитьсянаМарисю.
ОЛЕНА. Сонечко, тихвора?
МАРИСЯ. Мамо, меніхолодно!
ОленадивитьсянаногиМарисі, вонаввовнянихзимовихшкарпетках.
ОЛЕНА. Чомунатобітаківовнянішкарпетки?!
МАРИСЯ. Томущотутхолодно!
ОЛЕНА. Тутдобісатепло!
МАРИСЯ. Меніхолодно. Віддайсветр! Ідизвідси.
Марисяплаче.
ОленавідходитьвідМарисі.
ОЛЕНА. Колияпобачиласвоюдитинумайжеголоювпершезабагатомісяців – язабулапровійну, проЮрка, просвіт. Япобачиламайжескелет. Іцимскелетомбуламоядонька. Моядонька, якапересталаїсти. Янезнаю, скількимісяціввонанеїла. Янезнаю, якїйцевдавалося. Вдавалосятакдуритимене. Алечіткозрозумілавтоймомент – війнанаблизилася доменевпритул. Війнанамагаєтьсязабратинелишемійдім, могочоловіка, аймоюдитину. Утакийотспосіб.
Анорексія, блядь!
Колилюдинавтрачаєконтрольнадсвоїмжиттям, вонаконтролюєте, щоможе. Наприклад, своювагу – вонаприпиняєїсти ітакимчиномпозбуваєтьсятривоги. Позбуваєтьсятривоги.
Такедужепростеіпримітивнепояснення.
Хоча
Інодіменіздається, щоувсьогосвітуРХП. Всібоятьсяпобачитилицеправдиідивлятьсяврилокривди. Зберігаютьнейтралітет. Покиіншівмирають, щобїхневідпиздили. Думаючи, щоїхценезачепить. Алесвіт– цеєдинасистема. Томупиздиотримаютьусі. Іявтомучислі. Хочаздавалосьби – скількищеможнаотримуватипопиці?
Виявляється, можна!
Сцена дванадцята
ПереляканіХеленатаОленастоятьнапротирозлюченоїтамаленькоїМарисі, їїжовтеволоссярозпатланеістирчитьпучками в різнібоки, якумаленькогосонечка, нашиїтоненькийтапрозорийшалик.
МАРИСЯ(Олені).Непідходь! Ненаближайся! Тихочешпосадитименеув’язницю! Менікращеперерізатисобівени, ніжїхативлікарню.
ОЛЕНА. Чекай!
МАРИСЯ. Іщекрок, іязакричу. Ітодітоймудакзастіноювикличеполіцію. Іщекрок, іязаллютутусекров’ю.
Марисяхапаєножика, якимзазвичайточитьолівці, таприставляєйогодозап’ястя. Оленавідступає.
ХЕЛЕНА. Дитинко, тшшш, мизробимовсе, щотискажеш.
МАРИСЯ. Невідправляйтеменедолікарні!
ОЛЕНА. Янеможу.
ХЕЛЕНА. Ятимпаче!
МАРИСЯ. Влікарнінехочубути.
ОЛЕНА. Тобіпотрібновилікуватись.
МАРИСЯ. Якедобісалікування. Таммалідіти, воникричать. Ненавиджудітей. Таммедсестри. Вонизмусятьїсти. Змусятьїсти.
ХЕЛЕНА. Тобіпотрібноїсти!
МАРИСЯ. Янехочу! Янезможутамрухатись.
ОЛЕНА. Тобінеможнабагаторухатись.
МАРИСЯ. Ащоменінакажештамробити?
ХЕЛЕНА. ХочешпосиланнянаНетфлікс?
ОЛЕНА. Марись, цежкруто!
МАРИСЯ. Мамо, ідинахуй.
ОЛЕНА. Ценетиговориш, цетвояхвороба.
МАРИСЯ. Янехвороба, ятвоядонька. Тиколисьсказала, щошкодуєш, щомененародила.
ХЕЛЕНА. Титакесказаладитині?!
ОЛЕНА. Янецемаланаувазі.
МАРИСЯ. Тицесказала.
ОЛЕНА. Ятебелюблю.
МАРИСЯ. Аятебененавиджу.
ОЛЕНА. Давайпоїдемо.
МАРИСЯ(кричить). Янехочу.
Стукіт у стіну.
Марисяпочинаєдушитисебешаликом. ДонеїпідходитьХелена.
ХЕЛЕНА(спокійно). Нетреба.
ХеленанахиляєтьсядоМарисі, щосьдовготапроникливоговоритьїй, цемаєтакийвигляд, нібивоначитаємантрунаднею, поступовоМарисязаспокоюється, Хеленаобережнозабираєвнеїшалик. Хеленапритискаєїїдосебе, гладитьпоголові. Обійнявшизаплече, ведедовиходуздому. ЖестомпоказуєОлені, щобішлазними.
Вонивиходять, удвір.
ХЕЛЕНА. Ходімодомашини.
МарисявовкомдивитьсянаОлену.
МАРИСЯ(Олені).Недозволяйцезробитизімною.
ОЛЕНА. Тобібудекраще.
МАРИСЯ. Тодівідійдивідмене.
ОЛЕНА. Марисечко.
МАРИСЯ(українською). Від’їбисьвідмене.
МарисятаХеленавиходять.
Оленарозгубленостоїть, потімрозвертаєтьсятайде вулицею в інший бік.
Сценатринадцята
ОленавкуртціЮркайдевулицею.
ОЛЕНА. Юрку, ябільшеможу. Неможубоятися. Неможубоятисьзатебе. Занеї.
Біль – цезворотнійбіккохання. Втрата – цейогопродовження.
Алеянезгодна! Янехочувтрачати! Яневмію!
Воназахворіла, атизникбезвісти.
«Зникбезвісти» – цетеждіагноз.
Йобанахуйня! ЯдзвонювСБУ. ЯдзвонювГенштаб, ядзвонювМіноборони. Яподаюзапити. Менікажуть: середполоненихтебенемає. Точноїінформаціїнемає.
ВМіністерствіоборонирадятьдзвонитивЧервонийХрест. Ацевсеодно, щодзвонитив «рельсу».
Меністрашно.
УГайдельберзібагатовисокихмостів.
Колияпроходжуповз.
Язупиняюсвоїдумки.
Янібиженунатачці, хочаянемаюправ.
Янехочутиснутинагальма. Хочагальмуменедавнонема.
ІвсвоїйуявіяпірнаювводиНекару. Явідчуваю, яквдаряюсяоббетонніплити.
Водаллєтьсякрізьпальці. Вонахолодитьмозок. Воданесетілоповзчужіжиття.
Язаразтакарозгублена. Язаразтакаслабка.
Демійколишнійголос? Впевненийтаборзий?
– Цейпаскуднийсвітпрогнетьсяпіднас! Хуй там!
Де моя борзість? – Борзість мою з’їла дорослість.
Життя карбує риси – через зморшки і шрами, через татуювання і біль, через смуток. Хтось стає сильним. А хтось, як я, хоче стрибнути в води Некару.
Блядь, скільки тут бігунів!
Олена стоїть на мосту, втупившись поглядом у воду. Сильно стискає кулаки.
Я прошу тебе про одне – повернись. Я прийму тебе будь-якого – без ноги, без руки, руками ти все одно ні хріна вдома не робив. Із поламаною психікою. Тільки живи. Я все витримаю. Дай мені знак, що з нею і з тобою все буде гаразд. Я не витримаю, якщо з кимось із вас щось станеться. Я ніколи не прийму цього!
Олена вчепилась у міст.
У небі з’являються лелеки. Їх багато.
Олена піднімає голову, дивиться, як вони летять, довго-довго.
Сцена чотирнадцята
У вітальні Лука стоїть на стільці та прилаштовує мотузку до гака, на якому тримається люстра. Портрет чоловіка з тигром висить криво.
ЛУКА. Вчасно вони всі пішли. Треба написати записку. Може, краще надрукувати?
Що люди пишуть у таких випадках? Може, на портреті «татка» щось нашкрябати? Ні, це буде тупо. Кожен фрейдист із розумним до блювоти виглядом буде потім виголошувати – він зробив це тому, що йому не вистачало батька. Маячня.
Я хочу одного – щоб темрява, яка визначає мої думки, зникла раз і назавжди.
Лука смикає за мотузку, перевіряючи міцність. Зістрибує зі стільця.
Ставить перед собою камеру, вмикає – зображення транслюється на екрані, натягнутому на заднику сцени. Лука криво посміхається.
Потім придивляється до свого волосся, помічає сиву волосину, висмикує її. Посміхається.
ЛУКА. Ну й морда.
Вмикає запис. Думає, що сказати. На його обличчі відображається цілий спектр емоцій – від злості до розпачу.
ЛУКА. Так бридло боятися нового дня… Ніякої радості. Та ну нахер.
Вимикає камеру.
Стає на стілець, вдягає зашморг на шию.
Вже збирається відштовхнутися від стільця, як до кімнати заходить розпатлана та заплакана Олена. Бачить Луку, кричить.
ОЛЕНА. Чекай! Я з тобою!
Кидається до Луки, вчіплюється йому в ноги.
Світло гасне.
Темрява.
ЛУКА. Е! Обережно. Це мій пах.
ОЛЕНА. Господи! Вибач.
ЛУКА. Не хитай стілець, прошу.
ОЛЕНА. Вже тримаю!
Світло вмикається. Олена стоїть на колінах, вчепилась у ніжки стільця, на якому, як пам’ятник, застиг Лука, рука простягнута до обличчя Олени, майже торкається її лоба.
ЛУКА. Ти як?
ОЛЕНА. Краще, ніж ти. А ти?
ЛУКА. Краще, ніж ти.
Олена встає з колін, Лука відв’язує мотузку, незграбно злазить зі стільця, наступає на ногу Олені.
ЛУКА. Вибач, у мене ноги трусяться.
ОЛЕНА. А в мене руки.
ЛУКА. Може, присядемо?
Лука сідає на підлогу. Олена на стілець. Незручна пауза. Лука голосно чхає. Олена сміється. До неї приєднується і Лука.
Грюкіт у стіну.
ОЛЕНА (українською). Коли цей підар уже припинить?
ЛУКА. Що ти сказала?
ОЛЕНА. Я не знаю, як це перекласти.
ЛУКА. Не розказуй, будь ласка, мамі.
Заходить утомлена Хелена. Киває Луці.
ХЕЛЕНА (Олені, буденним тоном). Говорила з лікарями. Тобі завтра треба буде підписати кілька документів.
ОЛЕНА. Її вилікують?
ХЕЛЕНА. У нас хороший кризовий центр. Вона сильна, розумна дівчинка. Впорається.
Хелена помічає, що люстру перекосило.
ХЕЛЕНА. А що з люстрою?
ЛУКА. Лампочки перегоріли. Намагався полагодити.
ХЕЛЕНА. Хм. Я їх не так давно поміняла. Десь я зберегла чеки.
(Риється в комоді.) Ось. Сходжу в магазин посварюся, що туфту підсунули. А мотузка тобі нащо?
Пауза. Хелена дивиться на Луку. Олена бере мотузку, закидує на плече.
ОЛЕНА. Це моя. Замовила. Хочу навчитися робити шибарі для Юрка.
ХЕЛЕНА. Це якесь збочення?
ОЛЕНА. Типу того.
ХЕЛЕНА. Всі ненормальні. А чого портрет тата так перекосило?
Хелена поправляє портрет.
ЛУКА. Я витирав пил, зачепив. Поки вас усіх не було, знаєш, що сталося?
ХЕЛЕНА. Знову приходив Пауль?
ЛУКА. Пауль завжди приходить. Дзвонив тато. На Алясці нарешті налагодили зв’язок.
Хелена застигає біля стіни.
ХЕЛЕНА. Ти жартуєш?
ЛУКА. Ні. Він передавав тобі привіт.
ОЛЕНА. Хелено, що з тобою?
ЛУКА. Все добре, Олено. Просто мама себе відчуває зараз, як героїня п’єси «Хто боїться Вірджинії Вульф», так, мамо?
ОЛЕНА. Не читала.
ХЕЛЕНА. І давно ти знаєш?
ЛУКА. Це немає жодного значення.
ХЕЛЕНА. Ти хочеш знати, хто твій справжній тато?
Пауза.
ОЛЕНА. Вибачте, я, мабуть, піду.
Поки Хелена щось емоційно пояснює Луці (не чуємо), Олена йде до своєї кімнати, бере банку з серцем, виходить у двір. Оглядається, витягає з половини Пауля лопату та викопує яму. Витягає з банки серце.
ОЛЕНА. Заклинаю тебе, зроби так, щоб кожен отримав те, що хоче. Я, Марися, мій Юрко, Лука, Хелена, навіть цей дуркуватий Пауль також хай отримає. Амінь.
Кладе серце а землю і закопує його.
Десь удалині лунає сильний вибух.
Затемнення.
Сцена п'ятнадцята
Кінець літа. Під яблунею, на якій з’явилися яблука у формі серця, сидять за столиком Лука, Хелена, Марися, Олена. Олена їсть яблуко.
ХЕЛЕНА. Ти валізу зібрав?
ЛУКА. Зібрав. А ти?
ХЕЛЕНА. Ще тиждень тому. Шапку поклав?
ЛУКА. Поклав.
ХЕЛЕНА. Зубну щітку?
ЛУКА. Так.
ОЛЕНА. А я все роблю в останній момент.
МАРИСЯ. Я прикупила там трохи книжок із аніме.
ОЛЕНА. Відправимо поштою.
ХЕЛЕНА. Ти впевнена, що хочеш їхати до Берліну? Може, залишишся тут?
ОЛЕНА. Якщо пропонують роботу на проєкті, я ніколи не відмовляюся. І Марисі там буде цікаво. Може, друг чи подруга з’явиться. А може, й хлопець.
МАРИСЯ. Не хвилюйся. У мене вже є пара.
ОЛЕНА. Оце так новина. І хто він?
МАРИСЯ. Вона.
ОЛЕНА (мало не вдавилася яблуком). Тобі подобаються дівчата?!
МАРИСЯ. Мені подобається моя дівчина.
ОЛЕНА. Ти не переймайся – я прийму будь-який твій вибір. Вона тут живе?
МАРИСЯ. Взагалі-то в Японії.
Марися показує фотографію героїні аніме.
ОЛЕНА. Це ж мультяшний персонаж.
МАРИСЯ. Це мій вибір.
ХЕЛЕНА. Дай подивлюсь. Гарна.
ОЛЕНА. Угу. Руденька така.
МАРИСЯ (оглядає яблуню). Мені здається, чи в цих яблук форма серця?
ХЕЛЕНА (кидає підозрілий погляд на Олену). Так, незвичний урожай цього року.
ОЛЕНА. Смачні. Зірвати тобі в дорогу?
ХЕЛЕНА. Утримаюсь.
ЛУКА (гортає газету). Наш дорогий сусід Пауль став місцевою знаменитістю.
Читає.
«Місцевий житель Пауль Китцлер став жертвою вибуху. Він проходив повз полігон, на якому сапери в цей момент підірвали понад сто боєприпасів часів Другої світової війни. За словами герра Китцлера, він не знав, що полігон розташований на полігоні, і прийшов туди в пошуках тиші – оскільки в ту пору року гайдельберзькі папуги були особливо галасливими. В момент вибуху він опинився в епіцентрі. Проте Герр Китцлер, як кажуть, народився в сорочці, оскільки тілесних ушкоджень не отримав, а лише оглух. Герр Китцлер написав скаргу на саперів, а також виставив претензії Уряду. Наразі тривають суди, оскільки герр Китцлер ще не освоїв мову глухонімих і завжди відстоював своє право в Німеччині говорити лише німецькою, він виступає в суді письмово, що затягує процес. Герр Китцлер сподівається відсудити мільйон євро за втрату слуху. Також він написав скаргу Богу, лишив її біля церкви і організував одиночну акцію протесту, оскільки Господь уже тиждень на його листи не відповідає».
Епілог
ПАУЛЬ. Після того, як я оглух, держава виплатила мені компенсацію. Це плюс. Але тишу глухому контролювати набагато складніше. Проте я знайшов спосіб – вібрацію ніхто не відміняв. Увесь світ вібрує, ніби його населяють одні слони. От знову якесь падло гупає по підлозі. Чуєте?
ХЕЛЕНА. А я поїхала на Аляску. Половину життя брехала про неї, вивчала, слала листівки, тож – чого б не поїхати? Я ж сама по собі тепер. От приїжджаю. Якраз полярне сяйво блимає. Блим-блим зеленим – як крила гайдельберзьких папуг. Блим-блим – як моє життя-нежиття. Ну а потім я зустріла Й-о-г-о. Санта Клауса. Він працює Санта Клаусом. Виявилось – наш. Німець. Із Мангейма. Я в Німеччині таких класних хлопців не зустрічала. Все життя листівки начебто з Аляски писала. Наче щось знала.
ЛУКА. Я тут, де всім чхати на крапельки. Стій! Вільно! Кроком руш! Комусь це може не сподобатись, але тепер темрява в моїй голові розсіялася.
МАРИСЯ. Коли я лежала в кризовому центрі, я дивилась у вікно. Кожного дня один чудік намагався дострибнути до гілки з тим, щоб потім переплигнути паркан. У моїй уяві він досі стрибає і стрибає. Не розуміючи, що гілка не витримала б вагу його тіла. Думаю, він реальний шизік. Але для мене головне, що я вже по інший бік паркану.
ОЛЕНА. Я дізналася, що всі, хто був із Юрком у день, коли він зник, або загинули, або в полоні, або також вважаються зниклими безвісти. Декого з його побратимів родичі бачили полоненими на фото та відео в російських пабліках. Тіла загиблих росіяни забрали на окуповану територію. Частину з них повернули під час обміну тілами. ДНК-збігу з Юрком не було. А отже, є надія, що він живий. Коли мене сильно прикрило через те, що я досі не знаю, що з моїм коханим, одна маленька дівчинка з біженок, яка втратила тата, щоб мене втішити, сказала: «Навіть той, хто пішов назавжди, залишається з нами назавжди». І я заткнулась.
Учора психолог спитав, чого я хочу? – Я хочу те, що неможливо – я хочу назад своє минуле життя.
Гайдельберг, 2023
