Посестри. Часопис №147 / Кролик із капелюха, або Невидимий цирк та інші непорозуміння. Розділ третій
Продовження. Початок у номерах 133, 139
Розділ третій, у якому пан Шуляк пояснює, чому вони з Мар'яною миттєво зникли з евакуаційного потягу, та розповідає неймовірну історію про телепатичний контакт між піддослідними кабачками та молодим науковцем
Мар'яні снився страшний сон. Ніби вона перетворилася на білу мишу з чорними, як у далматинця, плямами – і біжить темним покрученим лабіринтом, раз у раз потрапляючи туди, де вже була кілька хвилин тому. Лапки ковзають по мокрій глинистій землі, пахне цвіллю і ще чимось знайомим та небезпечним, це страшенно пригнічує, і дівчинці, яка тепер стала плямистою мишею, здається, що вона ніколи не вирветься з цього лабіринту на волю. Особливо її доводить до відчаю огидний запах, що змушує тремтіти й перечіплюватися об власний хвіст.
– Згадала! Так смердять пацюки, які полюють на мишей! Мама мене про це попереджала! – зрозумівши це, вона хоче щосили закричати, покликати на допомогу маму, але з її горла виривається лише тонкий жалібний писк...
– Доброго ранку, вельмишановна пані мишко! – почувся зовсім поруч оксамитний вкрадливий голос фокусника, а точніше – чаклуна.
Так, чаклуна! Адже Мар'яна була впевнена – жоден престиди..., як його там, не здатен робити фокуси, які перетворюють людину на мишу. Навіть якщо це відбувається уві сні. Дівчинка вирішила негайно з'ясувати, що від неї потрібно цьому дивному небезпечному чоловікові, який так нахабно увірвався в її життя.
– Навіщо ви втекли з евакуаційного вагону і забрали мене з собою?
– Не хвилюйся, зараз я все поясню. Розумієш, за допомогою Годинника Передбачень я дізнався, що наш потяг от-от мають обстріляти, тому ми й встигли сюди переміститися.
– А що сталося з рештою пасажирів?! Адже в кожен вагон напхалося стільки людей, що їм довелося стояти впритул одне до одного. Тільки у нашому, останньому – старому й обшарпаному – було трохи вільніше.
– Ніхто не постраждав, лише локомотив, який мав дотягти до кордону всю довжелезну вервечку вагонів, розбомбили вщент. Усіх малих і старих пересадили в автобуси, вони поїхали за новим маршрутом, тому потраплять на зовсім інший контрольно-пропускний пункт.
– Але ж мама буде страшенно за мене хвилюватися, треба негайно до неї подзвонити! Вона передала мені листа до директора собачого притулку «Щасливий кундель», він мав зустріти мене на кордоні! Зараз знайду свій смартфон і наберу її.
– Не поспішай. По-перше, тут немає покриття, а по-друге, про те, що трапилося з нашим потягом, поки що не знає ні твоя мама Лана, ні пан Ґжегож Папужинський.
– А чому ми не могли поїхати разом із іншими пасажирами на автобусах? – захвилювалася Мар'яна, – І звідки ви знаєте про пана Папужинського? Ви що, залізли до мого рюкзака і прочитали маминого листа?
– Так, коли ти заснула так міцно, що тебе не можна було добудитися, я прочитав листа! Ми мали якнайшвидше потрапити до Невидимого цирку, учасники якого здатні діяти в екстремальних умовах, навіть тоді, коли «нормальні» рятівні служби стають зовсім безпорадними. Зараз потрібні люди з надприродними здібностями: екстрасенси, віщуни, провидці, характерники – адже саме серед них трапляються чудодії, здатні творити справжні дива. Наприклад, вони можуть руками загасити вогонь. Або силою думки відвести страшний ураган від людських осель, перепрограмувавши його так, щоб він витратив свою скажену лють десь посеред піщаної пустелі. Чи навіть зупинити пуск ядерної бомби, підмінивши нутрощі смертельного заряду на цукрову патоку... Очі пана Дем'яна палали, ніздрі роздималися так, що, здвавлося, з його хижого носа от-от почне бурхати полум'я. А голос гримів із такою силою, що Мар'яні хотілося затулити вуха. Куди й поділися оксамитні нотки та лагідні інтонації веселого штукаря, який розважав дівчинку, дістаючи з капелюха, а потім крадькома ховаючи до кишені білого пухнастого кролика.
І раптом Мар'яна з жахом усвідомила, що її співрозмовник ніякий не фокусник-ілюзіоніст, і навіть не шахрай. Вона зрозуміла, що опинилася наодинці зі справжнім божевільним, який викрав її з потяга, що прямував до польського кордону, і переніс у свою криївку!
Напевно, він колись навчився робити один-єдиний, старий як світ фокус із назвою «кролик із капелюха». Виходив під барабанний бій на арену цирку та витягав із чорного капелюха крихітного кролика. А потім замилював глядачам очі всілякими хитрими штучками, відволікаючи їхню увагу, щоб ті нічого не помітили. Врешті, підкидав угору капелюха, перевертав його в повітрі й показував, що там порожньо. Довірлива публіка, побачивши, що вухастий кролик якимось дивом справді зник, вітала фокусника бурхливими оплесками. Оце й були усі чари пана Шуляка. Однак та нісенітниця, яку він зараз їй впарював, перевершила всі його попередні шалені вигадки.
– А білу плямисту мишу, на яку ти сьогодні перетворилася уві сні та блукала нескінченним лабіринтом, я теж вигадав? І переніс тебе сюди також лише у своїй хворобливій уяві? І те, що й зараз легко читаю твої думки – це також божевілля? – озвався небезпечний маніяк.
– Мабуть, спершу ви мене загіпнотизували, навіяли мені думку про те, що я якась особлива, ввели в транс, показуючи фокуси з годинником, в якому цифри кружляли, як божевільні, коли ви до них торкалися. А потім перенесли мене сюди...– невпевнено пробурмотіла Мар'яна, озираючись навкруги.
Божевільний фокусник сумно усміхнувся і запитав:
– Отак просто взяв тебе, сердешну, запхав у торбу і на очах здивованої публіки, тобто пасажирів, вистрибнув на всьому ходу з потяга? То як тоді ми сюди потрапили?
А й справді, Мар'яна й досі не розуміла, де опинилася.
– Це якась стара оранжерея? – припустила дівчинка, дивлячись на високий прозорий купол, обплетений покрученими стеблами засохлих рослин.
– Майже вгадала. Це покинута науково-дослідна станція, де колись проводили експерименти, за допомогою яких науковці намагалися налагодити контакт із рослинами.
– Хіба це можливо? – здивувалася Мар'яна.
– На жаль, окрім кількох успішних результатів, отриманих під час досить сумнівних дослідів, великих відкриттів так і не відбулося. Найдивнішим був такий випадок. Два кабачки несподівано почали рости з небаченою швидкістю, аж врешті досягли розміру дорослої людини, і поступово один із овочів почав набувати портретної схожості з молодим аспірантом, який проводив над ними досліди. Щодня, згідно зі своїм науковим планом, цей честолюбний юнак передавав кабачкам подумки один і той самий образ. Він уявляв себе на трибуні Стокгольмського концерт-холу, де король Швеції Карл XVI Густав вручав йому Нобелівську премію за видатні досягнення в галузі науки.
Дівчинку так захопила розповідь пана Шуляка, що вона на мить забула про свої підозри й поцікавилась:
– Тобто ви хочете сказати, що кабачки прочитали думки того самозакоханого хлопця?
– Схоже, саме так і сталося. Однак це ще не кінець історії. Одного ранку, коли аспірант прийшов до науково-дослідної станції, то побачив, що один із гігантських кабачків перетворився на точну копію його самого. Щоправда, при цьому він мав блідо-салатове забарвлення. А другий овоч нагадував короля Швеції Карла XVI Густава. Єдине, що не збігалося з картиною, яку тисячі разів транслював зі своєї уяви хвалькуватий експериментатор, це те, що замість вручати золоту нобелівську медаль, його величність показував лауреатові дулю!
Мар'яна не витримала і голосно розреготалася.
– Невже у кабачків розвинувся не лише інтелект та вміння вловлювати телепатичні сигнали, а й прорізалося почуття гумору?
– Саме так, – без усмішки відповів фокусник, – однак після гучного скандалу, що розгорівся навколо цієї неймовірної події, аспіранта вигнали з роботи, звинувативши в тому, що він використав службове становище у власних інтересах, а кабачків перевезли на засекречений військовий об'єкт, і відтоді їхні сліди загубилися.
Мар'яна розгублено дивилась у очі пана Шуляка, проте в них не було й натяку на усмішку. В руках у нього якимось дивом знову опинилася паличка з руків'ям у формі сріблистого грифона, він спирався на неї, ледь похитуючись. І виглядав точнісінько так, як при їхній першій зустрічі в евакуаційному вагоні – вбраний у довге чорне пальто, на голові чорний крислатий капелюх, із-під якого на Мар'яну пильно дивилися пронизливі сталево-сірі очі, а гачкуватий ніс робив його схожим на хижого птаха.
