Посестри. Часопис №141 / Особисті відкриття. Польська література у колі читання наших дітей та підлітків

Польську дитячу і підліткову літературу в Україні знають добре. Не лише професійне коло творців дитячої книжки, а й самі читачі. Інша справа, вони не завжди усвідомлюють те, що вони її знають. Перепрошую за позірно незграбне речення, але воно досить гарно, як на мене, передає ситуацію. Коли в учасників підліткового письменницького клубу «П’ятниця. Вечір», який я проводжу онлайн на базі Центральної бібліотеки ім. Т.Г Шевченка для дітей міста Києва, я спитала, книжки яких польських письменників вони читали, спершу запала тиша, трошки згодом були озвучені сумніви у тому, що присутні на засіданні клубу взагалі читали колись польську літературу. Зрештою, було названо перше прізвище, друге, третє… За кілька хвилин виявилося, що чи не кожен присутній назвав якогось іншого польського письменника чи письменницю. А коли я почала називати нові й нові прізвища авторів та їхні книжки, котрі, на мою думку, мали би бути відомі підліткам із клубу, виявилося, що я не помилилася, присутні читали (або принаймні бачили) і це, і це, і це…

Чому ж, якщо польська література аж так гарно представлена у нашому культурному просторі, моє питання спершу спричинило тишу? Що ж, як бачимо, ці всі окремі книжки, серії та явища у свідомості українського юного читача найчастіше не організовані, так би мовити, в окрему папку «Польська література». І нижче я подам свої міркування, чому так сталося. Так чи інакше, назріла потреба окреслити «Коротку історію польської дитячої та підліткової літератури в українських перекладах».

Одразу зазначу: не сягатиму в минуле століття, ба більше – обмежуся лише тими книжками, які зараз присутні на полицях книгарень та бібліотек, а отже, є частиною читацького кола юних українців зараз. Адже цих книжок і так надзвичайно багато, і вони творять цікаву асиметрію в польсько-українських перекладацьких стосунках. Бо ж польські переклади української літератури у значних, тобто помітних пересічному читачеві кількостях, лише починають з'являтися.

Оскільки головною ідеєю цього огляду є орієнтація на читацький досвід сучасних підлітків, я вирішила відповіді учасників клубу доповнити досвідом тих дітей та підлітків, із якими мала справу останні десять років. Викладаючи творче письмо у різних місцях та проєктах, я іноді пропонувала дітям писати твори, складати рекомендації чи готувати доповіді на основі прочитаних книжок на власний вибір. Часом цими книжками на вибір ставали твори польських авторів, і це залишилося в пам’яті.

Почнімо з класики. Одне із найвідоміших українських видавництв дитячих книжок – «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» – іще 2012 року видало «Пригоди короля Мацюся» легендарного Януша Корчака. Видання було укладене на основі перекладу Богдана Чайковського, який вийшов друком іще за радянської доби, і тому, що логічно, містив великі «купюри» – пропущені місця й цілі розділи, які для нового видання переклала Богдана Матіяш. Цей яскраво виданий «товстунець» від року першого виходу перевидавався регулярно (раз на рік-два), а в коло дитячого читання потрапляв, наскільки я спостерігала, радше (що логічно) із подачі дорослих – як спільне родинне читання. Це й не дивно, з огляду на специфіку твору. У моєму особистому рейтингу це одна із найкращих книжок для дітей через її педагогічну та філософську глибину. Однак тяжко заперечити, що для глибокого прочитання «Пригод короля Мацюся» дитині у більшості випадків потрібен супровід дорослого.

Важливим акцентом у польсько-українських зв’язках у галузі дитячої літератури та педагогіки є той факт, що Національна бібліотека України для дітей розташована на вулиці Януша Корчака, біографія якого дуже пов’язана із Києвом. Існують також свідчення, що свою легендарну працю «Як любити дітей» він написав у нашій столиці. Тож дуже не випадково вулиця, яка раніше носила ім’я російського революціонера-марксиста Миколи Баумана, отримала ім’я Януша Корчака. Наскільки я розумію логіку перейменування, це сталося не в останню чергу з огляду на бібліотеку. Мені здається, про це треба говорити і наголошувати, будуючи між нашими дитячими літературами нові й нові місточки перекладів.

Інша книжка, яку цілком можна назвати класикою польської дитячої літератури і яка останні вісім років була в полі читання українських дітей – це «Донька чарівниць» відомої краківської письменниці Дороти Тераковської. Написана у вісімдесятих роках та видана у рідній країні на початку дев’яностих, ця повість-казка чи роман-казка, як підказує анотація до українського видання, вийшла друком українською 2016 року у Видавництві Старого Лева, в перекладі Дзвінки Матіяш. Цей фантастичний твір із філософським підтекстом та історичними алюзіями потрапив, за моїми спостереженнями, у коло читання українських підліток, залюблених у жанр фентезі, а саме – у його більш інтелектуальний різновид. Щоправда, підлітки радили мені читати цю книжку років п’ять тому, а останнім часом роман не мав перевидань. Натомість уже нове покоління молодших підліток-читачок фентезі відкрило для себе цикл «Хроніки «Архео» Аґнєшки Стельмашик. Ця серія у перекладі Ірини Шевченко (видавництво «Чорні вівці») дуже гарно представлена саме зараз у книгарнях та бібліотеках.

Якщо говорити про фентезі, то, звісно ж, найчастіше загдуваним польським автором у цьому контексті був Анджей Сапковський. Рефлексуючи над тим, чому його цикл «Відьмак» так їх зачаровує, старші підлітки називали впізнавання свого у чужому та пізнання чужого через різницю зі своїм, що є типовим для ситуації, коли читач сягає по книжку із іншої, але сусідньої країни, з багатьма спільними рисами у історії та культурі. Від себе я би додала, що тут можна говорити про пошук у сусідній літературі того, чого поки що бракує у своїй – великого фантастичного циклу, опертого на історії та міфології. На цьому етапі нашого огляду можемо вже сформулювати одну важливу робочу гіпотезу. Яка, звісно ж, так і лишиться робочою, адже для її більш-менш ґрунтовного доведення згодилося би ціле дослідження. Але інтуїтивно напрошується така теза: діти та підлітки сягають у польській літературі по те, чого їм певною мірою бракує у вітчизняній.

Гарним прикладом такого «пошуку через лакуни» є «Міфи для дітей» популярного польського письменника Ґжеґожа Касдепке. Звісно ж, його легендарний детектив, який в оригіналі має ім’я Pozytywka, а в українських перекладах – Ниточка (видавництво «Грані-Т», 2007 р., переклад А. Озємбловської) та Нишпорка (видавництво «Школа», 2016 р., переклад І. Котлярської-Фесюк) також у списках охоче читаних нашими дітьми книжок. Однак саме «Міфи для дітей» (видавництво «Урбіно», 2016 рік, переклад Б. Антоняк) я свого часу взяла на засідання клубу, щоби продемонстувати можливість творчої переробки грецьких міфів. Так, сучасні творчі переробки українських казок уже кілька років як з’явилися на полицях книгарень, назвати хоча би збірник казок різних авторок «Котигорошка. Заплутані казки», до створення якої свого часу долучилася і я. Однак грецькі міфи, які становлять важливу частину нашої спільної європейської спадщини, а тому – і шкільної програми, об’єктом перетворень сучасних українських письменників іще не стали. Тому, щоби показати, як можна подати відомий усім (і вивчений у школі) міф про Прометея, я взяла саме цю книжку. І з подивом виявила, що вона знайома багатьом учасникам, адже її часто отримують у бібліотеках читачі, що цікавляться грецькими міфами в сучасних виданнях. У інших своїх есеях я вже ділилася спостереженнями, як пізнавальна література українських письменників у польських перекладах гармонійно входить у освітній процес польських дітей. Можливо, культурно наснажений нон-фікшн – гарний майбутній крок для подальшої міжкультурної взаємодії.

Інший цікавий сучасний польський письменник, три повісті якого перекладено українською (завдяки видавництву «Урбіно», котре, треба підкреслити, послідовно і систематично знайомить українських читачів із найкращими здобутками польської дитячої та підліткової літератури) – Марцін Щиґельський. За моїми спостереженнями, найбільше уваги з цих трьох книжок отримав «Ковчег часу» (переклад Божени Антоняк) – історично-фантастичний роман про Варшавське гетто та Голокост. Можливо, тому, що в нашій літературі останніх років не було такого яскравого та медійного роману для молодших підлітків про цю історичну трагедію.

Натомість книжки Катажини Ририх, видатної польської письменниці з Кракова, на жаль, за моїми спостереженнями, здобули дещо менше уваги. Прикро, але жодна із двох її книжок, які вийшли у видавництві «Урбіно» в перекладі Божени Антоняк – «Про Стівена Гокінга, Чорну Діру та Мишей-Під-Підлогою» і «Лопушане поле», не увійшли в коло читання підлітків, із якими я працюю. Особисто я переклала ще одну книжку Катажини Ририх українською і щиро сподіваюся, що ця авторка буде глибоко прочитана в нас у перспективі.

Останній у нашому розгляді масив польської літератури для дітей та підлітків в українських перекладах – і то досить великий і помітний – це реалістичні твори з головними героїнями-дівчатами. Книжки про Бубу Барбари Космовської свого часу просто підкорили багатьох українських читачок підліткового віку. Бо, знову ж таки, українського відповідника літератури такого типу тоді не було (мова про 2010 рік, коли перша частина циклу про Бубу з’явилася друком в «Урбіно» у перекладі не раз згадуваної тут Божени Антоняк, робота якої в галузі, яку розглядаємо, просто подиву гідна). А щоденне життя, зображене у серії книжок, мало привабливу для наших читачів атмосферу знайомого й незнайомого водночас. Із певною, звісно, натяжкою, але я би сказала, що книжки Йоанни Яґелло (теж «Урбіно», переклади Божени Антоняк та Ярослави Івченко) пішли шляхом читацької любові, яку проторувала «Буба». Однак, звісно ж, специфіка творів цієї письменниці дещо інша. Я дуже підтримую вибір «Урбіно» видати аж сім її повістей (і щиро мрію про те, щоби польською було видано сім повістей когось із українських підліткових авторів), адже це твори психологічно глибокі, часом із зануренням у історію, зокрема – історію родин, у справді важливу проблематику.

Захоплення українських дівчат польськими реалістичними історіями, представленими цілими серіями, поширилася останнім часом і на дещо молодший вік. Із-поміж читачок віком 8+ дедалі популярнішими стають цикли «Зося з вулиці Котячої» Аґнєшки Тишки (видавництво «Школа», переклад Ліни Жекової) та «Емі і таємний клуб супердівчат» Аґнєшки Мєлех («Видавництво Старого Лева», переклад Вікторії Міщук). Пишучи, я згадую ще і ще польські книжки в українських перекладах, які можна додати до списку родинних і шкільних реалістичних історій, однак час спинитися, зауваживши, що масив польської дитячої та підліткової літератури українською просто вражає.

Чому ж юні читачі не починають відразу сипати іменами і прізвищами, почувши питання, вказане на початку цього тексту? Рефлексуючи про це із учасниками нашого клубу, ми дійшли висновку, що при виборі літератури вони звертають увагу не так на культурну приналежність автора/авторки (та й, будьмо щирі, загалом не так на його чи її персоналію), як на дві важливі для цієї читацької групи речі. По-перше, це жанр. А по-друге, стиль письма та емоційний відгук, який він породжує в серці читачів із перших прочитаних сторінок. Із одного боку, це дуже відповідний підлітковому віку підхід. Однак він змушує замислитися про те, які моделі ми як дорослі від світу літератури й освіти пропонуємо нашому молодому поколінню для пізнання інших культур через іноземні літератури.