Посестри. Часопис №140 / В горі і в радості

Прожили вкупі пів століття.

Пів століття це так мало. Бо він і надалі

Дотикається її кіс як пораненої перепілки.

Зараз, як мертва лежить на ліжку.

З увімкненим телефоном.

За мить подзвонять діти.

Що їм сказати? Як йому через горло

Проштовхнути одне просте речення?

Як помістити його в вусі?

Треба знайти одяг. Почистити зуби.

Поставити чайник.

Сісти й встати. Що далі?

Що можна зробити іще?

Це ж тільки тіло. Тільки холод.

А не любила ж мерзнути.

Завжди вбирала товсті шкарпетки.

Завжди. Стільки всього завжди. Що вже ніколи.