Посестри. Часопис №140 / «Голос, яким говорю, коли пишу...»

Голос, яким говорю, коли пишу,

Інший, ніж голос тіла мого малого.

Тут і тепер найтоншу в собі межу

Часом намацую. Ледве молюся Богу.

Маю траву у головах. Імена

Ловлять мене, живу, і звучать у стумі.

Я – мов земля, тому що іде війна.

Я – мов сурма, ледь чутна сурма у шумі.

Кожна ціна – життям. Лиш така ціна

Жити дає. Яса, наче світло, – біла.

Голос, яким говорю, що йде війна,

Зрячий насправді більше, ніж голос тіла.