Посестри. Часопис №139 / Улюблене життя

Батька, гострія ножів, і матір татарську,

ще наповнену вітром велику валізку –

тільки це забрав я. Плюс грошей фальшивих

стоси у кишенях і підроблені мови,

 

якими чув співи. Не розумів жоден

нашої говірки, лиш собаки й птахи.

Це улюблене життя – мигдалю горіхи,

що гризеш дорогою до аеропорту,

 

коли все скінчилося. Ці слова подяки

хай від мене вони приймуть, птахи і собаки.

Особлива вдячність тим, що не йняли віри,

хоч вкладали пальці. Саме їм цей квітень

 

присвячую: серп півмісяця звільняє-бо серце

одним-єдиним ударом від борсання в клітці.