Посестри. Часопис №134 / Сфінкс

Зупинив мене Сфінкс біля темної скелі – в одну із митей,

Де він як розбійник, митар ачи бідота

«Істини!»– стогне, і спраглий істини, і неситий,

Пожирає прибулих-роззяв;

*

*

– «Хто  Л ю д и н а?..  ц е   с в я т е ц ь,  щ о   н е   в і д а є   у   с в о ї х   с к о р б о т а х,

С в я т е ц ь   н е ц і л к о в и т и й...» -

Я йому відказав.

*

*

Але – о! талане мій...

Сфінкс відступив спиною до скелі, окритий:

– Я прослизнув – живий!