Посестри. Часопис №132 / Лист, написаний із Бахчисарая

це місто таке маленьке і палац весь ніби горіх

суха шкаралуща ще й більшість дахів череп’яні

сад доки росте пам’ятає а тоді забуває всіх

дивлюся думаю відчуваю не розумію в Корані

шоста сура про створення світу про черепки черепів

про те що люди не вірять в істину і тоді висихають ріки

і що сонце і місяць ділять світ рівно напів

при дорозі в свято-успенський сидять каліки

у сучасному сенсі себто два безногі один нємой

це здається що він німий а як насправді не знаю

вон фантан там бахчісарайскій каже туристка іді памой

рукі памой і чєтирє яблака я цих баб оминаю

скрізь музей однак заціліло місце і могили деякі і взагалі

я тут вмію лише блукати Салачик Ескі-Юрт медресе й бані

тут особливе не тільки повітря тут особливий колір землі

майже райські ґрунти тут і птиці райські киримли у вигнанні