Посестри. Часопис №127 / Прийду завтра, хоча – не знаю години

Зіржавіли завіси твоєї брами,
Дим із хати твоєї не рветься в небо –
Там нема мене! Я весь отут – без тебе,
Тут, де в пустці минає час вечорами!
Я змінився, та перш ніж візьмеш в обійми,
Ти впізнаєш мене за плачем провини!..
Жди мене, в тінь задивлена власну – віями,
Прийду завтра, хоча – не знаю години...

Запали мені світло коло порогу,
Із ромашок вінок одягни на чоло,
Научи дітей слова ймення мого,
Збережи мені місце за нашим столом!
До цієї дороги, де йдуть прочани,
Ллють долоні твої синю тінь, що лине...
Посади нам берізку, хай біло тане,
Прийду завтра, хоча – не знаю години...

Дух мій, вквітлий – волошки, верес і колос,
Прагне бур, які – холоду таємниччя!
Я не знаю, що стане для мене – голос,
Я не знаю, що стане мені – обличчя.
Ти єдина впізнаєш мене незламно, як
Я, ім’я твоє викричавши в долини,
Перемінений, з чорною в грудях раною,
Прийду завтра, хоча – не знаю години...