Посестри. Часопис №127 / Оливки

У цій березневій прозорій імлі, у цій повітряній прелюдії квітня,
Коли кожен розцвіте як зможе, у брунатній шухляді купе,
такій же лискучій, так-так, як лусочка бруньки, маленька дівчинка
малювала в альбомі «оливики миру»:
Бо, хтось колись сказав, що голуб приносив після біди
гілочку оливкового дерева, але я думаю, мама, що він би міг
принести і цілу банку оливок, тоді б можна було зробити салат. Так-так.

Як із прадавніх міфів проступали ці наші суворі закинуті села північних країв,
з кошлатими бровами сухостоїв минали поля.
До півдня було неблизько. Так-так.
До півдня тільки птахи вільно ладнали свої ключі.
І переможно стояла у повітрі весна. Своя. Рідна.
Виписана таким запаморочливо зеленим скорописом по чорних
сторінках згарищ. І голуб літав, і довго не міг знайти дику оливку,
і приніс таки тобі у сон її сріблясту намистину. Так-так.

2023