Посестри. Часопис №123 / тиша

у вчорашній ході померлих

ти була для мене

пролитою під балконом веселкою

бензиновою.

 

кожен недопалок

міг би запалити мій вогненний

запал до твоїх

 

барв.

 

сьогодні я самотній

поранений фламінго,

витріщаюся на себе

штучним

 

оком.

 

за мить ця німота снів із дощу

та цигаркового диму

заволодіє нами, наче

 

проминулими днями.

 

вивіз меблів, чистка слів,

які не слідували одне за одним, як оплески

з останнього виступу

 

тиші.