Посестри. Часопис №121 / «такі незручні, такі страшні вірші...»

такі незручні, такі страшні вірші,

повні люті,

такі неполіткоректні

 

жодної в цих віршах краси,

жодної естетики

метафори зсохли й розсипались

не забуявши

 

метафори закопані

на дитячих майданчиках

під нашвидкуруч збитими

хрестами

 

завмерлі

у неприродніх позах

біля під’їздів будинків,

присипані пилом 

 

готували їжу на відкритому вогні –

намагалися вижити

 

загинули від зневоднення

під завалами

 

розстріляні в авто

під білим прапором

із простирадла

 

з яскравими наплічниками за спиною

лежать на асфальті

долілиць

 

поруч з котами і псами

 

даруйте, але такі вірші –

це все, що маємо для вас на сьогодні,

шановні пані та панове

 

глядачі

театру війни