Посестри. Часопис №120 / Замість квітів

Ми висловлюємо свою особисту і нашу спільну правду, більш нічого не зосталося, як бути собою, усміхатися проти вітру й підважувати закони фізики та політики. Тепер актуально підкреслювати, що певний текст написаний «до війни», серед таких разючих поетичних мініатюр віднаходимо вірш Ростислава Кузика:

замість квітів
приносимо тобі
свої голоси

Замість усього, що творить шкаралупу цивілізаційної етики та буденний етикет, ми можемо принести те, що завжди при нас. У Бартоломея Майзеля ця ознака виразна й наче відокремлена: його персонаж очуднено розглядає тіла збоку, наче він непричетний до їхнього буття:

я надто малий і надто старий аби увійти в цю пам’ять.
дивлюсь в екран на поскладані тіла.
одне з них лежить окремо. мов би не пасує
до решти.

А про фізику відгукується Елла Євтушенко: що нам закони, коли уява звільнена, а руки здатні перетворювати енергоматерію, наче розігрітий пластилін:

хіба дотерпиш до самого кінця перш ніж злетиш знову за рахунок інерції
хіба на закони фізики і залишилося покладатися
закони логіки закони природи закони статистики

В Україні й Польщі набирає обертів шкільний та академічний рік. Великі надії та старі негаразди дають про себе знати, і про них говорить – ув есеї про шкільництво – Маріанна Кіяновська: «Початок нового – це завжди деяка розгубленість, зокрема – внаслідок кризи того, що поступово стає безповоротним минулим. Ця розгубленість української системи освіти і освітян, яка почалася далекого 1990-го, триває досі, більше того, вона навіть поглибилася: старе ніяк не може закінчитися, нове ніяк не може початися. Тому так важливо справити символічні поминки, згадати все добре, почати і завершити церемонію прощання, а після того повернутися до теперішнього і майбутнього, які, власне, вже тут і тепер». 

У випуску до дня знань також читайте уривок із дитячої книжки «Одна Яся із міста Києва, або Ненавиджу понеділки!» Ольги Купріян та продовження повісті знаної польської авторки для дітей Барбари Гаврилюк «Джок. Легенда про вірного пса».