Посестри. Часопис №120 / Джок. Легенда про вірного пса. Частина четверта

Продовження. Початок у номерах 66, 67, 74

Зима

Одного разу Джок аж прокинувся від того, що зовсім задерев’янів від холоду. Трава навколо була вкрита білим пилом. Безпородько побіг до найближчих кущів, потім зробив іще кілька кіл, аби зігрітися. Так вони завжди робили з господарем, коли виходили гуляти взимку. Пан швидко крокував, а Джок намотував довкола нього великі й малі кола. Він пам’ятав: треба рухатися, щоб не замерзнути!

– Ну, песику, тобі сьогодні треба почати день із чогось тепленького, – продавець кренделів у одну з бляшанок налив теплого супу. Джок, як завжди, відійшов на кілька метрів, та за мить повернувся й почав ласувати смачним сніданком.

– Що тепер із ним буде? – хвилювалася кіоскарка. – Він живе тут пів року. Поки справжньої зими ще не було, але наступного тижня прогнозують і мороз, і сніг. Треба вже його звідси забирати!

– Уже кілька разів сюди приходила така мила пані з Товариства захисту тварин. Хотіла відвести його до притулку, – розповідав продавець кренделів людям, які цікавилися Джоком. –  Але він завжди тікав. І повертався, коли нікого не було.

– Ви говорите про Джока? – на зупинці з’явилася пара приємних людей. – Цей пес жив у нашому будинку. Ми прочитали в газеті, що він тут сидить, потім двоє хлопців, Мацек і Лукаш, сказали, що намагалися його забрати, але не вдалося, –то пані Софію і пана Мечислава відправили на кільце мешканці кам’яниці. Вони хотіли врятувати Джока і забрати його додому.

– Джоку, песику, ти нас впізнаєш? – покликала пса пані Софія. – Ходімо з нами, повертайся додому!

Пан Мечислав спробував підійти до пса, але той гарчав, гавкав, а зрештою, підібгав хвоста й утік.

– Він повернеться, повернеться, – втішала засмучену пані Софію продавчиня з кіоску. – Але він більше нікому не вірить. І з хлопцями не захотів іти. Здається, він найбільше довіряє пані Марії. Вона приходить до нього щодня.

Через кілька годин пані Марія дістала зі сітки блакитну миску. Таку саму, яка чекала його вдома у пана Никодима! Джок тицьнув у неї носом, шукаючи знайомий запах. На жаль, це була інша миска, але вона теж добре пахнула. Особливо, коли в ній з'явилася ціла гора макаронів із м'ясом! Джок уже збирався їсти, як біля його трав’яного острівця зі скрипом гальм зупинилася зелена машина. З неї вийшли двоє чоловіків. Вони несли якісь дивні речі.

– Пані, відійдіть! – загорлав один із них до пані Марії. – Ми накинемо на нього спеціальну сітку, яку отримали від краківських антитерористів, щоб його зловити. Його давно вже треба забрати в притулок.

І зненацька на собаці опинилася сітка. Джок скочив на всі чотири лапи й кинувся до зупинки. Він промчав одну трамвайну колію, іншу, жваву трасу, на якій машини спинялися, щоб пропустити його. Він весь час тягнув за собою сітку.

Пані Марія, продавець кренделів, пасажири, які чекали на трамвай, усі були заскочені й не вірили своїм очам. Коли чоловіки із зеленого авто кинулися за Джоком, на зупинці люди почали вигукувати.

– Ха-ха, вони думають, що спіймають його! Такого спритника! – сміявся високий чоловік у чорному капелюсі.

– Пане, він повинен піти до притулку. Бо замерзне тут взимку! – втрутився продавець кренделів.

– Але він вільний пес. Живе, як хоче. Ніхто не може йому наказувати, – підсумувала молода дівчина у строкатій кепці.

Пані Марія дослухалася, про що говорять пасажири. А на галявину якраз повернулися захекані чоловіки з притулку.

– Це просто халепа! – віддихувався один із них. – Зник, як камінь у воду. Що ми тепер скажемо контртерористам? Як зізнатися, що пес поцупив їхню спеціальну супердосконалу сітку?

На щастя, сітка знайшлася. Зовсім у іншому місці, ніж Джок. Бо коли чорний безпородько переконався, що зелена машина поїхала геть, через кілька годин повернувся на своє місце на газоні. Там, на велику радість, його чекала нова синя миска з їжею. Щоправда, їжа вже, на жаль, була холодна, проте яка ж смачнюща!

Та це ще не все! Вже знайома миска стояла перед зовсім незнайомим будинком! Джок невпевнено зазирнув усередину. Це була справжня собача будка! З м'яким матрацом усередині!

З набитим животом, втомлений від цілоденної гонитви, Джок розлігся у своїй хатинці. Він примружив очі й принюхався, як пахне всередині. Так, він не помилився! Пахнуло пані Марією…