Посестри. Часопис №12 / Індійський океан
ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН
що вона робила
на узбережжі індійського океану?
дивилася як сонце обережно
сідає на хвилі і починає на них гойдатися?
їла солодкі фрукти під пальмами?
ганяла на моторолері?
вигиналася мов змія
лежачи на піску?
курила духмяну траву?
танцювала? медитувала?
фотографувалася зі слонами?
напевно саме так все і було
десять днів світла
десять днів свободи…
поверталася ніна
літаком через варшаву
під час пересадки
встигла поспілкувалася по відеозв’язку з донькою
яка залишилася з її батьками
вдома
у маріуполі
її малій було чотири роки
вона смішно вимовляла окремі слова
особливо нові для себе
наприклад говорячи про ракети
сказала:
мам
а у нас лакети
які лакети?
ну що ти там вже знову вигадуєш?
мам у нас бомби…
так ніна дізналася про початок війни
за кілька хвилин її рейс скасували
як і всі інші рейси у її напрямку
наступного дня стало ясно
що далі буде лише гірше
обстріли посилювалися
почали з’являтися повідомлення
про перших загиблих
і страшні кадри зруйнованих висоток
відстані між телефонними розмовами
ставали нестерпно довгими
коли їхала у мікроавтобусі
до українського кордону
зв’зок з донькою і батьками зник
на сім днів як виявилося згодом
крізь в’язкий час
вповзала у світ весна
абоненти були
поза зоною досяжності
новини що надходили –
заважали їй дихати
повна облога міста
повна облога міста
і де тут взятися повітрю у її легенях?
вона читала про гуманітарні коридори для цивільних
розстріляні російськими солдатами
дзвонила сусідам
питала – коли бачили її доньку востаннє?
перепитувала крізь скрипіння і шерехи у слухавці:
вона жива?
вона жива?
ви мене чуєте? вона жива?
проти її маленької дівчинки
армія путіна використовувала
системи залпового вогню
далекобійну артилерію
авіаційні бомби
тактичні ракети
дуже багато танків
мінометів і стрілецької зброї
постійно:
тремтіння і вібрація
писали що місто зруйноване
на 50 відсотків
потім – на 70
згодом – на 90
безкінечне згарище
мертва земля
до якої
птахи поверталися ніби додому
а побачили – лише спалені гнізда
та й розлетілися назавжди
здивовані
нажахані
розгублені
ніна прорахувала всі можливі варіанти
і на всяк випадок – неможливі
тобто коли їй подзвонили
з незнайомого номера
вона вже була готова до всього
як виявилося
одного дня у їхнє бомбосховище
зайшли люди з автоматами
швидко забрали всіх
і повезли кудись під ростов
частині – дозволили тимчасово залишитися у донецьку
саме звідти й телефонували
ніна слухала незнайомий голос і подумки молилася
почула знайомі – і розридалася
їй вдалося домовитися про все
майже дивом…
вона забрала їх на блокпості
за вікнами автомобіля пропливали
низькі хмари і високі дерева
майже всю дорогу дівчинка
спала на задньому сидінні
вже за перемишлем
прокинувшись від нахабного сонця ранку
раптом запитала:
мамо
мамочко
скажи
ну як тобі індія?
будь-ласка
скажи
як тобі індія?
розмитий горизонт
виїдав очі
коли ця дорога
закінчиться
ми обов’язково
про все поговоримо
