Посестри. Часопис №119 / «залізобетонний стовп тримає ліхтар...»

залізобетонний стовп тримає ліхтар

хто кого

у тьмяному світлі тріпоче тополя

кидає світлотіні на віконне скло,

вкрите шарами болю, пилу й часу.

Між листками цього пирога – мій спокій,

мій щем відчуття моменту,

який накочується в концентрованому чассі

між-, без-, поза-.

У цьому тріпотінні – не знати що.

Серцем прикипаю, зглибинне:

тіні на стіні печери,

мерехтіння вогнища,

стріла, що летить крізь повсть часу

і прошиває

з'єднує і роз'єднує.

Хіба не дивно: щоби зшити щось більше,

треба роз'єднати щось менше?

Хіба не дивно: зерно падає в укриття

там помирає – і народжує цілий народ.

 

03.08.2022